Голодомор… Страшне слово. Страхітливе явище. У них – виснаження людей, муки, смерть. Мільйони життів українців забрав голодомор 1932-1933 років. Але в радянські часи не допускалося навіть згадування про ту трагедію цілої нації. Про неї говорилося зрідка і пошепки, бо необачне слово могло дорого коштувати. Навіть натяку щодо цього не було в офіційних документах.

У 1965 році побачив світ 17 том Української радянської енциклопедії, повністю присвячений історії республіки. У розділі, де йдеться про «період завершення соціалістичної реконструкції народного господарства» (1933-1937 рр), згадано лише про неназвані «труднощі» та «недоліки»: «Весною 1933 року з метою подолання труднощів у сільському господарстві, що створилися у 1932-1933 роках, республіці було надано значну насіннєву, продовольчу і фуражну позики. Велику роль в усуненні недоліків у сільськогосподарському виробництві відіграли і політвідділи МТС і радгоспів». Усе. Тільки про «організаційне і економічне зміцнення колгоспів» завдяки створенню в 1933 році політвідділів МТС і радгоспів йдеться в розповіді про цей період в «Історії міст і сіл УРСР. Київська область» (1971 рік).

І лише після набуття Україною державної незалежності про цю трагедію заговорили вголос. Проведена величезна робота з дослідження причин і наслідків голодомору, встановленню імен жертв трагедії, рівної якій не було в історії селянства жодної країни світу. Верховна Рада визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Щороку в листопаді відзначається День пам‘яті жертв Голодомору. Указом Президента України В.Ющенка 2008-й оголошено Роком пам‘яті тих безневинних жертв. Країна вшановує пам‘ять про померлих у голодних муках співвітчизників, засуджує тих, хто призвів до величезної біди. Про це – розмова з головою Київської облдержадміністрації Вірою Іванівною Ульянченко.

- Віро Іванівно, минає 75 років з часу Голодомору 1932-1933 років. Ця трагедія змушує боляче стискатися серця. Проте немало й тих, хто вважає той голод як якусь «хворобу росту», не пов‘язану з політикою керівництва компартії і країни стосовно селянства. ..

- Такі діячі або лукавлять, або просто не хочуть бачити того, що не побачити неможливо. Війна тодішнього керівництва партії і держави (а це поняття тотожні) проти селянства була цілеспрямованою, освяченою численними постановами ЦК ВКП(б) і уряду. Примусова колективізація призвела до розорення маси селянських господарств, передусім найзаможніших, так званих «куркульських». За офіційними даними, за роки колективізації в республіці було експропрійовано близько 200 тисяч господарств «сільської буржуазії». Якщо врахувати, що тодішні сільські родини були переважно багатодітними, то вийде, що розореними, вигнаними з рідних домівок, виселеними в Сибір виявилися близько мільйона людей. А за переписом 1927 року в Україні проживало 32 мільйони осіб.

Українське селянство було під особливо пильним оком, оскільки воно вважалося розсадником «українського буржуазного націоналізму». На ХУІІ партз‘їзді перший секретар ЦК КП(б)У С.Косіор бідкався, що «боротьбу з націоналістичним ухилом в КП(б)У розпочали з великим запізненням». Зате вже в 1933 році помилку виправили, і «розгром націоналізму зразу ж очистив атмосферу». До речі, Косіор був направлений Сталіним в Україну як «Головгол», тобто «головнокомандуючий голодом», який, за словами «батька народів», міг зробити більше, ніж Будьонний кількома кінними арміями. Він одразу повів нещадну боротьбу з тими, хто не виконував занадто високих планів хлібозаготівель: «Куркулі хочуть задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду, ми перекинемо кістляву руку голоду на горло куркуля». І перекидали. У села виїхали «чорні загони» енкаведистів, які буквально вигрібали всі запаси зерна, іменуючи ці дії «вилученням хлібних надлишків». За розпорядженням уряду заборонялася будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув‘язнення або розстріл будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів. Свою чорну справу зробив і закон про боротьбу з розкрадачами соціалістичної власності. Його в народі назвали «законом про колоски», оскільки суворо заборонялося навіть колоски збирати в полі, де скошено зернові культури. За порушення визначалася кара.

Без  «хлібних надлишків» вимирали цілі села. Величезний фактичний матеріал, що свідчить про трагедію народу, зібраний у Книзі пам‘яті «Голод-33», що вийшла у 1991 році. В ній, зокрема,  вміщено розповіді двох жительок села Тарган Володарського району про трагедію цього села і список з 360 імен людей, яких забрав голод. Та й він неповний, бо неможливо було врахувати немовлят і дітей дошкільного віку. Подібне творилося повсюди. Зафіксовані численні випадки людоїдства. Тільки в червні 1933 року в Київській області померло 300 осіб на кожну тисячу сільських жителів. А загальна кількість жертв голодомору в Україні обчислюється астрономічним числом – до 7 мільйонів.

Це не можна пояснити збігом несприятливих погодних факторів, що призвели  до зменшення врожаю. Це було результатом цілеспрямованого винищення нації з проявами її «буржуазного націоналізму». Адже запаси хліба були. Зерно ешелонами експортували, вивозили в інші регіони СРСР. З України вивозили не тільки посівний матеріал, а навіть квашені огірки, капусту та помідори, прирікаючи людей на голодну смерть. В той же час Сталін навідріз відмовлявся від допомоги, зокрема, тієї, котру пропонували надати радянській Україні жителі Західної України, яка тоді входила до складу Польщі. Бо, мовляв, в УРСР усе благополучно. Отож цілком справедливо Верховна Рада визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу.

- Таку оцінку дано не тільки в нашій країні..
- Так. І. як не прикро, не наша країна була першою в такому визнанні. Вперше таку оцінку дала комісія Конгресу США на чолі з американським дослідником Голодомору Джеймсом Мейсом, що була створена завдяки зусиллям української діаспори. Мейс писав: «Примусова колективізація була трагедією для всього радянського селянства, та для українців то була особлива трагедія. Зважаючи на фактичне знищення міських еліт, вона означала ліквідацію їх як соціального організму й політичного фактору». Справу продовжила інша Міжнародна комісія, яка опиралася не тільки на свідчення очевидців, а переважно на документи. Її очолював професор шведського Інституту публічного та міжнародного права Якуб Сандберг. Юристи побачили в Голодоморі не тільки прагнення Кремля за допомогою терору голодом нав‘язати селянству невластивий йому спосіб життя, але й виокремили в терорі національну складову. У листопаді 1989 року комісія винесла свій вердикт, кваліфікувавши Голодомор в Україні як геноцид. Таке визнання відбулося вже у низці країн світу. Національною трагедією українського народу визнано Голодомор на 58-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Виступаючи на пленарному засіданні Генасамблеї  у вересні 2005 року, Президент України В.А.Ющенко сказав: «Світ має знати правду про всі злочини проти людства. Тільки таким чином ми всі будемо певні – байдужість більше ніколи не буде заохочувати злочинців». Відтоді світ багато чого дізнався про Голодомор, дав гідну оцінку його організаторам, ушановує пам‘ять жертв. У багатьох країнах, зокрема Австралії, Австрії, Аргентині, Бельгії, Естонії, Казахстані, Канаді, Росії, США, Угорщині, встановлено пам‘ятники або пам‘ятні знаки жертвам голодомороів і політичних репресій в Україні.

- Віро Іванівно, того ж таки 2005 року Президент України підписав Указ «Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні». В ньому, зокрема, йшлося про необхідність здійснення заходів у зв‘язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні. Торік видано ще два президентські укази – «Про заходи у зв‘язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років» та  «Про оголошення в Україні 2008 року Роком пам‘яті жертв Голодомору». На Київщині здійснюються відповідні заходи в цьому напрямку…

- Наша країна перебуває в процесі національного та історичного самовизначення, наново осмислює події давнього і недавнього минулого, особливо ті, що стали фатальними, трагічними віхами її історії. До них належить і Голодомор. Хочу одразу сказати, що вшанування пам‘яті людей які загинули в той час,  це не якісь короткочасні акції. Це постійна робота із встановлення імен померлих, відкриття пам‘ятних знаків. А в рік 75-х роковин трагедії ця робота ведеться масовіше  й організованіше. Саме в нашій області, у згадуваному вже селі Тарган ще за радянської влади було встановлено хрест на вшанування пам‘яті померлих, перший в країні. Люди встановили його практично підпільно, і якимсь дивом його не знищила тодішня влада. В роки незалежності пам‘ятні знаки, хрести встановлено в дуже багатьох населених пунктах, їх встановлення триває. Створюються музеї, музейні кімнати, що відтворюють події тих трагічних років.

Наймасштабнішим заходом всеукраїнського масштабу є створення Національної Книги Пам‘яті жертв Голодомору 1932-1933 років. Облдержадміністрацією створено регіональну редакційну колегію, відповідальну за подання інформації до цієї Книги. До складу колегії ввійшли члени редакційно-видавничої групи, які готують матеріали для Обласної Книги Пам‘яті. Ця Книга незабаром має побачити світ. Готуються районні Книги Пам‘яті. В цій роботі активну участь беруть працівники культури, освіти, представники громадськості. Так, педагогами закладів освіти Бориспільського району створено «Чорну книгу Бориспільщини», присвячену жертвам репресій і геноциду. Завдяки пошуковій роботі учнів та педагогів району повернуто із забуття ім‘я директора Дударківської школи Василя Яковича Івчука, який проявив героїзм і самовідданість, рятуючи життя школярів під час Голодомору. Указом Президента України йому присвоєно звання Героя України. Ще у 2000 році видано книгу «Голодовка 1932-1933 років на Переяславщині». Створено Книгу Пам‘яті у Сквирському районі, створюються вони у Ставищенському, Фастівському районах, містах Бориспіль, Березань, Бровари тощо. Такі приклади можна наводити й наводити.

В області ведеться робота з роз‘яснення положень Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні». У закладах культури, освіти проходять просвітницькі, культурно-мистецькі заходи – уроки пам‘яті, конференції, літературні читання, диспути, вечори «Голодомор – скрижалі пам‘яті», «Скорботні роковини Голодомору», «Чорні жнива»,  «Трагедія Голодомору», «Діти і Голодомор» тощо. До цієї скорботної теми привертають увагу численні тематичні виступи творчих колективів, лекції, тематичні уроки, виставки архівних документів, фотоматеріалів, літератури. За участю науковців, представників громадськості зібрано більш як півтори тисячі свідчень очевидців Голодомору, створено близько сотні музейних експозицій.

Дуже важливим є те, що просвітницькі, літературно-мистецькі заходи стали традиційними в роботі освітянських закладів. Так, значну виховну роль відіграло засідання «круглого столу»  з питань участь молоді у виконанні положень Указу Президента України в приміщенні Центру дитячої та юнацької творчості міста Василькова. Дуже повчальними виявилися відвідання учнями загальноосвітніх шкіл Рокитнянського району виставки «Україна пам‘ятає! Голодомор 1932-1933 років – геноцид українського народу». Великий інтерес серед школярів викликала щорічна всеукраїнська акція «Колосок пам‘яті». У ній взяли участь сотні учнів Баришівського, Богуславського, Васильківського, Вишгородського, Іванівського, Миронівського районів. Учнівську краєзнавчу конференцію під такою назвою проведено в Білій Церкві, відділом освіти Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації оголошено конкурс на проведення пошуково-дослідницьких експедицій. Цікавий і змістовний план заходів щодо проведення шкільних та міського етапів цієї акції розробило управління освіти і науки Бориспільської міської ради. Заходи цієї акції здійснюються в багатьох районах області.

Не можу обминути увагою і ту роботу, що її ведуть засоби масової інформації області. Регулярно публікуються матеріали про Голодомор у «Київській правді». У районній газеті «Вісник Рокитнянщини» стала традиційною рубрика «До 75-х роковин Голодомору в Україні: свідчать очевидці». Районна газета «Тетіївська земля» та редакція радіомовлення «Вега» оприлюднюють документальні матеріали та спогади очевидців Голодомору. В газеті «Миронівський край» опубліковано матеріали, що роз‘яснюють положення Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні». Багато промовистих публікацій запропонували читачам газети «Баришівські вісті», «Трудова слава» (м. Бориспіль), «Перемога» (м. Фастів), «Вісник Сквирщини»,  «Березанські відомості» та інші друковані видання області, місцеве телебачення, радіомовлення. З численними матеріалами, що стосуються Голодомору, можна ознайомитися і на офіційному веб-сайті Київської облдержадміністрації в мережі Інтернет.
Уся ця пошукова робота, встановлення причин і наслідків Голодомору, вшанування жертв геноциду спрямована не тільки на те, щоб встановити історичну справедливість, назвати катів катами. Вона підпорядкована й іншій благородній меті – створенню в країні умов для творчої і високопродуктивної праці, для того, щоб наш народ ніколи не відчував дефіциту продуктів харчування, жив заможно і щасливо.

Інтерв‘ю взяв Володимир СТРЕКАЛЬ