Територія сучасної Бориспільщини у древній період адміністративно належала до Переяславського князівства. І питання культури слід розглядати у загальному контексті історії Переяславської землі ХІ-ХІІІ століть. Нам відомі імена першого світського письменника Київської Русі Володимира Мономаха, літописця Сільвестра, етнографа Лазаря, церковного і громадського діяча Єфрема. Їхня діяльність поширювалася не тільки на Київ і Переяслав, як великі центри князівств, але вона впливала і на периферію. Адже те, що будувалося і оздоблювалося тут, робилося під їхнім керівництвом або контролем. У зв'язку з тим, що письмові джерела, пам'ятки архітектури і мистецтва давньоруського періоду збереглися лише в окремих фрагментах, важко змалювати повну картину духовного життя наших далеких предків. Серед них були талановиті будівничі, художники, піснетворці, музиканти. Їхні імена залишилися невідомими. Хоча достеменно відомо, що саме їхніми руками створювалися великі пам'ятки містобудування, оборонної і церковної архітектури. На Бориспільщині відомі такі оборонні споруди, як Альто в Борисполі, Ворониця у Воронькові, укріплені городи в Старому, Салькові, Іванкові, Любарцях, Головурові. Будували їх невідомі нам майстри, які мали інженерну підготовку і були добре обізнані з фортифікаційним мистецтвом. Отже, були людьми освіченими, досконало володіли фахом будівельника і своїми творіннями дивували не лише своїх співвітчизників, а й іноземних мандрівників, купців, інженерів, дипломатів, що проїжджали територією давньоруської держави.
Арабський мандрівник Павло Алеппський, який проїжджав через Бориспіль у 1654 році, супроводжуючи свого батька антіохійського патріарха Макарія, у дорожніх нотатках згадував: "Ми прибули в торгове містечко з цитаделлю й укріпленнями, з назвою Бориспіль, тобто місто Бориса, сина царя Володимира. Як розповідають, в ньому була велика древня кам'яна церква в ім'я св. Гліба, другого сина царя Володимира. Її зруйнували поляки..."
Це згадка про древню церкву, збудовану Володимиром Мономахом в ім'я святих мучеників Бориса і Гліба на Альто в 1117 році.
За витворами оборонних споруд прихований великий талант зодчих, які вибирали вдале географічне розташування, переважно поблизу річок, боліт важкопрохідної місцевості з тим, щоб укріплення були важкодоступними для нападників і унеможливлювала лобову атаку, а облога в ньому могла триматися якомога довше, маючи відповідні запаси зброї, пороху і провіанту.
Через відсутність історичних джерел і пам'яток матеріальної культури не можна уявити всю гаму духовних цінностей, створених будівничими, художниками, поетами, носіями народного епосу.
Тому наше уявлення про давньоруську культуру лише фрагментарне, але переконливе в тому, що тоді малозаселена територія нашого краю мала оборонні споруди і архітектурні пам'ятки. З літопису нам відомо, що великий князь київський Володимир Мономах збудував церкву на Альто, де була пролита кров святого мученика князя Бориса, сина Володимира Святославовича.
Безумовно Володимир Мономах вирізнявся освіченістю, водночас був визначним політичним діячем, полководцем, письменником і мислителем свого часу, знав вітчизняну і перекладну літературу, зокрема з грецької, латинської і скандинавської мов.
1117 року він збудував кам'яну церкву на честь святих мучеників Бориса і Гліба. Здійснюючи свою мрію, великий князь залучив до роботи кращих інженерів, будівельників, які використовували найміцніші будівельні матеріали, доступні для обробки, і за задумом князя цей храм із міцного каменю будувався на віки. Це була улюблена церква Володимира Мономаха, як запевняє нас літопис. Отже, вона вражала своєю архітектурою і внутрішнім оздобленням – фресками та мозаїкою.
На жаль, історія не зберегла нам жодного фрагменту цієї церкви. Про його красу можна судити лише за тими пам'ятками архітектури Переяславської землі, які споруджені за період князювання Володимира Мономаха в Переяславі і Острі. Оскільки не всі пам'ятки Переяславщини ХІ-ХІІІ ст. дійшли до нашого часу, то про стиль розпису Борисоглібської церкви на Альто можна судити за фрагментами фрескового розпису Михайлівської божниці в м. Остер, яка належить до переяславської архітектурної школи кінця XI ст. Розписи цієї церкви виконано на замовлення Володимира Мономаха на початку XII ст. Історик М.М.Корінний у своїй праці "Переяславська земля Х-першої половини XIV ст." (К., "Наукова думка", 1992, с.225), говорить що розписи Остерської божниці привернули увагу дослідників дуже пізно: на початку XX ст., коли вони піддалися великим руйнуванням під впливом природних явищ – вітру, дощу і снігу. Незважаючи на великі пошкодження фресок часом і людьми, дослідникам вдалося розгледіти пошкоджені малюнки, виконані художником у класичному стилі.
Вгорі вівтарної півсфери (конхи) він зобразив Оранту-Богоматір, яка молиться за гріхи людей. Обіч неї – архангели Гаврило і Михайло. Нижче Оранти – сцени причастя Спасителем хлібом і вином апостолів. Ще нижче – земні пророки, святителі.
Інша частина апсиди (склепіння) покрита декоративним розписом. Складові композиційні сюжети пов'язані із зображенням Оранти, яка стоїть у молебній позі на невеличкому килимі, обличчям до людей, з описами її динамічної пози, вбрання, взуття. Причому, взуття Діви Марії в Остерському зображенні синього кольору, що є незвичним для того часу, адже загальновизнаним кольором був червоний.
Орнаментальний розпис церкви св. Михайла в Острі (в основних рисах і найдрібніших деталях, до колориту включно), за висновками дослідника М.Е.Макаренка, майже аналогічний розпису Софійського собору в Києві. Саме близька відстань Остерського городка до столиці Русі Києва головним чином і сприяла виливу на городок. І розписи Михайлівської церкви виконано київськими майстрами. Правда, сучасний дослідник Переяславщини М.М.Корінний висловлює сумнів стосовно того, що залежність Остерського стола від Переяслава, а потім Ростова, Суздаля і Володимира сприяла найму київських художників. На його думку, прикрашали Остерську божницю переяславські живописці, відомі своїми розписами храмів Переяслава, Смоленська, Суздаля, які були зведені Володимиром Мономахом (с. 231).
Нам важко судити, який стиль переважав у розписах Остерської божниці: київський чи переяславський. Але літопис однозначно запевняє, що кам'яна церква на честь Бориса і Гліба на Альто була споруджена стараннями Володимира Мономаха. Він гордився нею, любив відвідувати її, їдучи з Києва в Переяслав, чи долаючи дорогу у зворотному напрямку. Це був храм його мрії, перша кам'яна споруда на честь перших святих великомучеників Бориса і Гліба не лише на території Переяславського князівства, а й всієї давньоруської держави, бо в таких великих містах, як Київ і Чернігів Борисоглібські собори були збудовані пізніше: у Чернігові в середині XII ст., а в Києві у XVII ст.
Володимир Мономах відвідував улюблену церкву разом із дружинниками, митрополитами, єпископами, священиками. І можна лише уявити, як храм був прикрашений. Крім Богоматері, центральними фігурами розпису були святі князі Борис і Гліб, що уособлювали вірність і відданість землі Руській. Їх возвеличували як патріотів, героїв, що першими віддали життя за отчий край. Церква була оснащена і відповідною духовною літературою, серед якої виділялося "Житіє Бориса і Гліба". Цей твір-повість, на думку істориків, написаний не раніше, ніж через 60 літ після їхньої загибелі в 1015 році. Отже, написане не їхнім сучасником. Великою популярністю користувалося "Сказаніє" про Бориса і Гліба, яке дійшло до нас більше ніж у 170 списках. Саме ці брати відзначалися дотриманням правил релігійної моралі і уславилися своєю діяльністю на користь християнської.
Загибель Бориса і Гліба була наслідком князівських чвар. Володимир Мономах енергійно захищав Руську землю від половецьких нападів, завжди виступав проти князівських усобиць і не мирився з дружинно-князівською мораллю, яка допускала порушення "крестного целования" в ім'я Бориса і Гліба.
Збудувавши кам'яну церкву на Альто, прикрасивши її розписами та забезпечивши її книгами про життя святих, під впливом її краси і величі написав знамените "Повчання", яке датується приблизно 1117 роком. У ньому він подає своїм дітям правила високої особистої і громадської моралі. Храм Бориса і Гліба на Альто був зразком церковної архітектури на Переяславщині, сприяв поширенню й утвердженню християнства і християнської моралі, як основи культури людини.
Укріплення Альто, в середині якого стояла велична кам'яна церква, були своєрідним дитинцем, навколо якого почалося будівництво міста, і яке заселялося людьми. Адже в укріпленні несли службу ратні люди – воїни, озброєні списами і луками. А навколо укріплення господарювали землероби, які забезпечували воїнів продуктами харчування, а ремісники, місцеві умільці – списами, стрілами, іншими видами зброї. Археологічні знахідки підтверджують сказане. Місцеві ремісники гуртувалися навколо укріплених городів, уміли робити наконечники для стріл, списи, гнули луки, виготовляли господарський посуд. У Воронькові, на місці старого городища, знайдено посуд ХІІ-ХІІІ ст., в урочищі Калаурове (поблизу с. Головурів) 1917 року знайдено у давньоруському кургані шовкову тканину з гаптуванням, біля с. Любарці на місці круглого городища – уламки посуду ХІ-ХІІ ст.
З цієї точки зору привертають увагу городище і поселення біля с. Іванків, розміщені на рівнинній, трохи підвищеній місцевості над заплавою р. Ільтиця. Па городищі знайдено велику кількість уламків керамічного посуду, металевого шлаку, фрагментів скляних браслетів. За свідченням місцевого краєзнавця П.Ф.Зінченка, тут була облаштована майстерня по виготовленню скляних браслетів, тут виплавляли метал із болотної руди і було налагоджено виробництво гончарних виробів. Працювали у майстерні ремісники, умільці, які задовольняли потреби населення у господарських виробах, військовому оснащенні, жіночих прикрасах. Це були люди, які розумілися на тогочасних технологіях, знали процеси виробництва і обробки металів, мали художній хист і володіли методами виробництва різних прикрас. Словом, майстри, ремісники, умільці були носіями виробничої культури. В урочищі Піскуваха знайдено сокирку-амулет, фрагмент глиняної статуетки, біля Сизої могили – багато металевих виробів, в урочищі Хрест – наконечники для стріл, пряслиця. Ці знахідки свідчать, що біля Іванківського городища діяв цілий ремісничий центр, майстри якого поширювали свої вироби в навколишній місцевості і були першими представниками або одними з перших носіїв виробничої культури давньоруського періоду.
А.Зиль, "Історія Бориспільщини", Бориспіль - 2002