Запрошуємо на урочистості з нагоди сторіччя Вільного козацтва Запрошуємо громаду на прем’єру вистави за мотивами найвідомішої драми Лесі Українки "Лісова пісня" Запрошуємо на концерт Українського Народного хору імені Станіслава Павлюченка Засідання Громадської ради при виконавчому комітеті міської ради Виконавчий комітет міської ради оголошує про намір передати в оренду майно комунальної власності територіальної громади м. Борисполя Оголошено конкурс на розробку Дорожніх карт розвитку малого та середнього підприємництва (МСП) Запрошуємо усіх бажаючих долучитися до міжнародного флешмобу «Global Shevchenko» у День народження видатного українця, великого письменника, громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка До уваги суб’єктів господарської діяльності! У рамках Шевченківських днів до Борисполя завітає відомий письменник Мирослав Дочинець Про міжнародні ярмарки, форуми для бізнесу ПАТ "Київобленерго" впровадило та пропонує громадянам дистанційні сервіси повідомлення показників лічильника без необхідності особистого звернення в РП Безкоштовне використання автоматизованої системи побудинкового обліку для ОСББ До уваги громади інформація Бориспільського міськрайонного відділу (з питань пробації) Управління містобудування та архітектури міської ради повідомляє про результати розгляду та врахування пропозицій громадськості у проекті містобудівної документації «Детальний план території, обмеженої вулицями Філатова, Робітнича, Київський Шлях, Бориса Дробинського в місті Борисполі Київської області» Запрошуємо на святковий концерт з нагоди Міжнародного жіночого дня Департамент економічного розвитку і торгівлі Київської облдержадміністрації запрошує представників вітчизняних підприємств до участі в міжнародних ярмарках та форумах У бібліотеці відбудеться зустріч з братами Капрановими та презентація їх роману "Забудь-річка" Запрошуємо на інформаційну годину "Від розділення до співпраці - 500 років Реформації" Складено список кандидатів до складу громадської ради при виконавчому комітеті Бориспільської міської ради на 2017-2018 роки, які братимуть участь в установчих зборах Про скликання двадцять другої сесії міської ради VІІ скликання 20 лютого відбудуться міські заходи з вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні Представництво міжнародної організації з міграції (МОМ) реалізує проекти, направлені на підтримку внутрішньо переміщених осіб Інформація для підприємців та осіб, які мають намір започаткувати власну справу На передодні Дня Святого Валентина запрошуємо усіх закоханих і не тільки на мюзикл "Кохати час"! До уваги учасників АТО та їх сімей! Надання матеріальної допомоги з міського та обласного бюджетів у 2017 році Запрошуємо любителів духовної музики на концерт пам’яті народного артиста України ОЛЕКСАНДРА ЗЮЗЬКІНА. Виконавчий комітет міської ради оголошує про намір передати в оренду майно комунальної власності територіальної громади м. Борисполя Запрошуємо усіх бажаючих для участі у зйомках тревел-шоу Нового каналу "На виліт" УВАГА! ЗБИРАЄМО ДОПОМОГУ У ЗОНУ АТО! ШАНОВНІ БОРИСПІЛЬЦІ, ДОПОМОЖІТЬ ВРЯТУВАТИ ДИТИНУ! Графік планових відключень електроенергії у Борисполі з 1 по 24 лютого До уваги молоді! Запрошуємо вас на міські заходи з нагоди відзначення 178-ої річниці від Дня народження видатного громадського діяча, вченого-етнографа,фольклориста, автора слів Державного Гімну України Павла Чубинського Повідомлення про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості у проекті містобудівної документації «Детальний план території, обмеженої вулицями Філатова, Робітнича, Київський Шлях, Бориса Дробинського в місті Борисполі Київської області» Інформація Бориспільської міської ради Київської області про проведення конкурсу з відбору виконавців послуг з виконання робіт із землеустрою Інформація Бориспільської міської ради Київської області про проведення конкурсу з відбору виконавців послуг з проведення земельних торгів Виконавчий комітет міської ради оголошує про намір передати в оренду майно комунальної власності територіальної громади м. Борисполя Запрошуємо громаду на міські заходи, присвячені 178-й річниці від Дня народження нашого видатного земляка Павла Платоновича Чубинського! Щодо ставок та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території м. Борисполя в 2017 році Запрошуємо до співпраці спеціаліста з обслуговування світлофорних об’єктів у місті Борисполі Виконавчий комітет Бориспільської міської ради запрошує на міські заходи з нагоди відзначення Дня Соборності України Зміни у складі ініціативної групи з підготовки установчих зборів за участю інститутів громадянського суспільства для утворення громадської ради при виконавчому комітеті Бориспільської міської ради на 2017-2018 роки Про скликання двадцять першої сесії міської ради VІІ скликання Запрошуємо бажаючих виступити у рамках X Всеукраїнську науково-практичної краєзнавчої конференції «Бориспільщина у процесі історичного розвитку та державотворення України 1917 – 1921 років» Інформація для суб’єктів підприємництва «Як вести бізнес з Німеччиною» Запрошуємо на культурно-розважальний святковий захід "Щедрий вечір, добрий вечір, мати Україно!" Повідомлення ініціативної групи з підготовки установчих зборів за участю інститутів громадянського суспільства для утворення громадської ради при виконавчому комітеті Бориспільської міської ради на 2017-2018 роки Засідання Громадської ради при виконавчому комітеті міської ради Перелік об’єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Бориспіль, що підлягають відчуженню у 2017 році КИЇВЩИНА ОТРИМАЛА 26 ШКІЛЬНИХ АВТОБУСІВ

Павло Чубинський

Людина з великої літери
Павло Платонович Чубинський
(1839-1884)

Є люди, яких Бог посилає на Землю, щоб своїм сяйвом освітити дорогу іншим, щоб залишити сутність, до якої постійно звертаються у різні епохи цілі покоління, шукаючи момент національної істини. Такою людиною є наш земляк Павло Платонович Чубинський - один із видатних подвижників другого українського відродження - в умовах драконівських заборон всього українського з боку царизму зумів піднести на вищий щабель не тільки українську національну науку, а й національну ідею. Етнограф, фольклорист, поет, журналіст, історик, мовознавець, юрист, соціолог, громадський діяч і організатор науки, він разом із своїми соратниками заклав фундамент українського народознавства, автор Державного Гімну України.

Життя і діяльність Павла Чубинського пов’язані з Бориспільщиною. На цій землі він народився, працював на благо свого народу, тут його могила на Книшовому цвинтарі. Життя, творчу, наукову і громадську діяльність великого народознавця можна умовно розділити на три періоди. Перший період охоплює від народження до осені 1862 року, тобто до заслання, другий - життя і наукову діяльність у засланні на далекій Півночі (1862-1869), третій після заслання (1869-1884). Це короткий, але рясно плідний у творчому відношенні шлях великого громадянина.

Народився П.П.Чубинський у небагатій дворянській родині відставного офіцера Платона Івановича Чубинського 27 січня 1839 року в Борисполі на вулиці Горянській, 14. Початкову освіту одержав від матері та домашніх учителів. А про героїні сторінки історії, про ватажків козацьких повстань Наливайка, Павлюка, Трясила, Залізняка, про Запорізьку Січ йому повідав відомий учасник декабристського руху бориспілець В.Лукашевич. У 12-13 років батьки віддали його вчитися у 2-у київську гімназію. Тут вперше почув про діяльність Кирило-Мефодіївського братства, про Т.Шевченка, П.Куліша, М.Костомарова. Першим, хто повідав допитливому гімназисту про криломефодіївців був учитель латинської мови І.Красковський - людина передових поглядів, яка цікавилася політичним життя і була близько знайомою з Шевченком. Іван Данилович був першим педагогом, хто пов'язував гімназиста Чубинського з особою Т. Шевченка як поета і патріота рідної землі, з його незборимим духом.

У центрі громадсько-політичного життя Києва був університет. Кримська війна 1853-1856 рр. загострила класові протиріччя і викликала хвилю повстання, відомого під назвою «Київської козаччини» 1855 року. Повстання охопило дев'ять з п'ятнадцяти повітів і поширилося на 500 сіл Київщини. Приводом до масового виступу селян був царський маніфест від 25 січня 1855 р. про створення ополчення з селян для участі у Кримській війні. Тоді серед поміщицьких селян поширилися чутки: хто запишеться до ополчення, той звільняється від кріпосної залежності і одержить земельний наділ. Селяни почали складати списки, відмовлялися виконувати панщину та інші повинності. Невипадково імператор Микола І наказав жандармам і київському генерал-губернатору посилити нагляд «за духом і поведінкою» студентів Київського університету і за змістом їх думок.

Ситуацію підігрівало таємне товариство в Київському університеті «Друзі людства» (1854-1855), учасники якого намагалися підготувати селянський виступ, «дати всьому народу свободу і зробити його щасливим».

У революційній пропаганді студенти використовували твори Т. Шевченка, А.Міцкевича. Читання забороненої літератури, обговорення селянського становища мали важливе значення для політичної пропаганди серед селян. З метою зближення з селянськими масами, учасники таємного гуртка перевдягалися у простий селянський одяг, ходили по селах Київщини й агітували проти царизму. Подібні методи ходіння в народ буде використовувати і Чубинський, коли навчатиметься в Петербурзькому університеті. Дух вільнодумства, що панував в університеті, ширився серед гімназистів Києва, особливо гімназії №2, яка була найближчим навчальним закладом до центру вільнодумства. Від гімназії через Бібіковський бульвар (нині бульвар Шевченка) було якихось 150-200 метрів до університету. Отже, дух вільнодумства, , з університетських аудиторій не лише долітав, а й заповнював класи, де навчалися старші гімназисти.

Уряд розгромив таємне товариство «Друзі людства». Багато з його учасників уникли арештів, а деяких було заслано у віддалені губернії Росії.

Київський період навчання відіграв важливу роль у житті П. Чубинського, у формуванні його світогляду, у визначенні своєї ролі в громадсько-політичному житті. Великий вплив на нього справила поезія Шевченка, діяльність підпільних гуртків і тих людей, хто близько знався з Шевченком, зокрема І.Красковського.

Усе, чим жило київське студентство того часу, втілив у себе сімнадцятирічний гімназист Чубинський. І поніс з собою, як багатий скарб, як життєву естафету, передану від старшого покоління молодшому.

Чубинський оволодів необхідним багажем знань, набув політичної орієнтації, запалився ідеєю просвітництва народу. Він уже чітко орієнтувався у громадсько-політичному житті, розумів настрої і прагнення передової інтелігенції, задумувався над соціальною нерівністю, що панувала по всій Російській імперії.

Після закінчення гімназії П.Чубинський вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. 1857 року до столичного вузу влилося молоде поповнення з різних околиць Росії. У переважній більшості це були ровесники Чубинського, молоді й енергійні люди, що привезли новини з неосяжних просторів імперії. У студентські роки Чубинський бере участь у діяльності петербурзької української громади, що згуртувалася навколо Шевченка. Познайомився з братами Михайлом, Василем, Іваном та Олександром Лазаревськими, М.Костомаровим, П.Кулішем, Д.Каменецьким, майбутнім редактором журналу «Основа» В.Бєлозерським та ін. Зустрічі із земляками на вечірках за чаєм були досить цікавими і відвертими. Обговорювалося повернення Шевченка до Петербурга, університетські події.

І ось перший удар – смерть великого Кобзаря. В останню дорогу провести його вийшов весь університет. Над відкритою могилою Смоленського кладовища було багато промов. Мав сказати слово і студент П.Чубинський. Але тут відбулося зіткнення з поліцією, яка не допустила подальших промов і стала очищати цвинтар. Промову Чубинського було опубліковано у березневій книзі журналу «Основа» за 1861 рік: «Ще одна втрата у слов'янському світі, ще одна могила на слов'янському кладовищі. Погас великий поет, померла людина, в якої «не було зерна неправди за собою». Але не загубилося це світило серед тіней... Зрівняється його могила - але його сумне існування, його слова-сльози не загинуть і далекі нащадки скажуть про нього: «Недаремно він на світ народився, свою Україну любив!»

Закінчивши університет, Чубинський повернувся до Борисполя кандидатом права. Але роботи не знайшлося. Він збирати етнографічні матеріали, одночасно поширює серед селян революційні вірші Шевченка, разом з селянами співає українські народні пісні. Як завзятий "хлопоман", переодягнувшись у простий селянський одяг, зближується з сільськими жителями і розповідає їм про Запорізьку Січ, про боротьбу з польськими панами, про те, як в Україні гарно жилося тоді, «коли прадіди їх не знали кріпосного стану, а були людьми вольними, козаками, жили про себе і для себе».

Це стало приводом донесень, у яких підкреслювалося, що «на Чубинського, атеїста в душі і нешанобливого сина, поговір вказує як на головного порушника громадського спокою...» Крім того, Чубинський працює у приватному пансіоні Ленц, а в літні місяці їздить селами Переяславщини, збирає етнографічні матеріали, своїм землякам - бориспільцям дає юридичні поради, допомагає їм виграти судові справи проти поміщика Трепова.

У 1861-1862 роках активно співпрацює з редакцією журналу «Основа», друкує кореспонденції на морально-освітні теми, намагається відкрити в Борисполі школу для дітей бідних селян, описує найяскравіші епізоди з бориспільської ярмарки. Наприкінці червня 1862 року разом зі своїми найближчими товаришами Володимиром і Віктором Синьогубами, Іваном Касяненьком і Дмитром Богдановим відвідує могилу Т. Шевченка в Каневі, щоб вклонитися пам'яті великого народного поета, чим викликає підозру. Двічі зупиняли городовий і квартальний наглядач, щоразу записуючи їх прізвища і допитуючись про мету приїзду до Канева. Відвідини могили Шевченка буде одним із пунктів «послужного списку» звинувачень Чубинського і відправки його на заслання в Архангельську губернію.

З початком осені П. Чубинський працює у приватній школі Ленц та в недільній школі, відвідує зібрання київських і сербських студентів, що навчалися в університеті та духовній академії. Після літніх канікул студенти з'їжджалися до Києва, збагачені враженнями політичного життя і крім обговорення планів своєї політичної роботи часто збадьорювали себе співом патріотичних пісень. На одній з таких вечірок у будинку на вулиці Велика Васильківська, 122 (нині 106), де квартирував П. Чубинський разом з братами Синьогубами, зібралися члени київської «Громади» і сербські студенти. Як згадує земляк і товариш П Чубинського Леонід Білецький, вони співали хорову сербську пісню, в якій були такі слова: «граничарин і кайшиц», «і царя Душана», а в приспіві мовилося: «Серце біле і крев ліє за свою свободу»". Чубинського дуже схвилювала ця пісня. Він раптом вийшов у свою кімнату і через деякий час повернувся до гурту із піснею «Ще не вмерла України, і слава, і воля», написаною на мотив сербської. Тут же під керівництвом П.Чубинського присутні громадівці і студенти вивчили пісню і в спільному натхненному піднесенні заспівали хором. Так написана експромтом високопатріотична пісня злетіла у вечірнє київське небо і полинула над Україною, поширюючись у рукописних списках. Дійшовши до Львова була надрукована разом із віршами Т. Шевченка у журналі «Мета», а на Лівобережжі її поширювали Володимир Пилипенко та брати Синьогуби і співали її в селах Пилипча та Войтовена на Переяславщині. Її високий патріотичний дух швидко заполонив серця людей, і вона стала дуже популярною в народі. Чутки про неї долетіли до високих губернських канцелярій і жандармських управлінь. За Чубинським потягся хвіст різних звинувачень у шкідливій пропаганді та виконанні «возмутительных» пісень.

У вересні 1862 року у Золотоніському повітрі була знайдена відозва «Усім добрим людям», яка стверджувала право селян на землю і викривала панів-експлуататорів. Її авторство приписали Чубинському. І так зібравши всі «його гріхи в одну справу, заслали у далекий північний край під нагляд поліції, навіть не повідавши йому причини заслання».

З тривогою зустріли друзі П. Чубинського звістку про виселення його в Пінегу Архангельської губернії, запропонували емігрувати за кордон, але Чубинський заперечив: «Не хочу скитатися по закордонах, бо не відчуваю за собою вини. Із заслання згодом вернуся, а в еміграції буду вічно». І вже 4 листопада він змушений залишити Київ майже на сім років. Проводжати Чубинського приїхали в містечко Бровари 20-25 молодих хлопців, щоб на кінній станції ще раз побачитися з ним, підтримати перед далекою дорогою. І поки міняли коней друзі, погомонівши, заспівали на прощання: "Морозенку, Морозенку, Ой да ти славний козаче. За тобою, Морозенку, вся вкраїна плаче".

Відправили Чубинського поштовими кіньми за казенний кошт з квартальним наглядачем, який супроводжував його всю далеку дорогу: з Києва до Петербурга, а звідти аж до Архангельська. Скільки цікавих історій та анекдотів розповів Чубинський за тисячі кілометрів шляху. Він так зачарував поліцейського чиновника, що той повернувся до Києва переконаним українофілом.

Так без суду і слідства вчорашній випускник столичного університету опинився в далекому північному краї. 24 листопада 1862 року він прибув до губернського міста і зустрівся з відомим українським істориком і етнографом, автором "Записок про Полтавську губернію" Миколою Івановичем Арандаренком, який на той час був архангельським губернатором. Дізнавшись про вакансію судового слідчого у повітовому містечку Пінега, Чубинський звернувся до Миколи Івановича направити його туди. Від претендента на цю посаду вимагалась не лише вища юридична освіта, а його енергійність і чесність, - саме так вимагало положення про судових слідчих, яке було видано 1860 року, але як, справедливо, зауважує Г. Богуславський, "таких людей в той час взагалі в Росії було мало, а в Архангельській губернії і поготів" (Киевская старина 1903, т.82, с.229).

За новим положенням судові слідчі призначалися особисто губернатором. Але оскільки Чубинський прибув сюди на адміністративне заслання, Микола Іванович не ризикнув призначити його на цю посаду, і звернувся за дозволом у міністерство внутрішніх справ. І поки чекали відповіді Чубинський жив в Архангельську, а 17 січня 1863 року виїхав звідти не сам, а разом з відомим соціологом і письменником, а тоді учителем Полтавської гімназії Олександром Івановичем Мироніним. Чубинський зупинився в Пінезі за 200 кілометрів від Архангельська, а його супутник Стронін поїхав ще далі у м. Мезень. Але через кілька місяців вони знову зустрінуться в Пінезі, де Чубинський буде виконувати обов'язки судового слідчого, а Стронін буде дворянським засідателем.

У Пінезі, глухому повітовому містечку, більше схожому на село, ніж на місто, Чубинський перебував під негласним наглядом поліції. Тут він швидко зблизився з окружним акцизним наглядачем, досить чесною і порядною людиною Ф. Нероновим, навколо якого і гуртувалися люди нового типу, а саме: О.Стронін, студент Казанського університету Вишневський, Арсен Симановський, який лише готувався до виступу в університет, але був засланий «за складання обрушливих закликів», поляк Коверський - колишній мировий посередник Віленського повіту, Поплавський - відставний офіцер, поміщик Мінської губернії. Трохи пізніше до них приєднався Клечковський. Це був пінезький «ковчег» політичних засланців, кожен з яких перебував під наглядом поліції.

На посаді судового слідчого П. Чубинський пробув до жовтня 1863 року, а потім губернатор М. Гартинг забрав його до Архангельська на посаду секретаря губернського статистичного комітету.

Тут Чубинський почав надсилати кореспонденції до редакцій місцевих газет і він набув славу відомого кореспондента. А коли в «Біржових відомостях» № 106 без підпису автора з'явилася кореспонденція з Архангельська під назвою «Про свавілля влади місцевого керуючого акцизними податками і про утиски, які терпіли від нього акцизні чиновники», її приписали Чубинському. Публікація набула розголосу серед місцевих чиновників і викликала бурю гніву на Чубинського. Але його захистив губернатор Гартинг, сказавши, що Чубинський за своїм розвитком, освітою, начитаністю і своїм прагненням приносить добро, не може бути людиною шкідливою.

У поїздках по губернії губернатор брав Чубинського із собою як секретаря статкомітету і як чиновника особливих доручень. Такі поїздки сприяли знайомству з краєм, людьми, потрібними для діяльності статкомітету. Чубинський з особливою старанністю цікавився економікою і соціальним становищем народів далекої північної околиці, природними умовами, заняттям і побутом російського населення і місцевих народностей, часто роз'їжджав по губернії, вносив пропозиції щодо поліпшення умов життя народів Півночі. У пресі почали з'являтися економічні статті і нариси Чубинського про розвиток хліборобства, рибних і звіробійних промислів, торгівлю Архангельського порту, морське суднобудування, використання надр Печерського краю. економічний побут зир'ян, лопарів, самоїдів, карелів.

Говорячи про хліборобство Архангельської губернії, Чубинський доходить висновку, що високому урожаю зернових культур не сприяють ґрунтові й кліматичні умови: коротке літо, велика кількість заболочених низовин і холодні північні вітри. Це головні причини того, що місцеве населення не може забезпечити себе достатніми запасами хліба, а те зерно, яке доставляють водними та земними шляхами, дуже дороге. Вирощений на Ісці пуд жита коштує 42 коп., а привезений з В'ятки або Вологодської губернії - 60 коп., а в неврожайні роки сягає карбованця. Він радить розвивати землеробство на підвищених місцях, захищених від холодних північних вітрів лісами. Пропонує створити державні хлібні фонди в кількості 400-600 тис. пудів, які слід розподілити через державні магазини видачею хліба і посівного матеріалу в неврожайні роки. Тим самим можна полегшити залежність населення від баришників та куркулів-торговців.

У статтях і кореспонденціях про північний край вказує про необхідність прокладання В'ятсько - Двінської залізниці, яка поліпшить торгівлю Архангельського порту товарами з басейну В'ятки і Ками. Його вражають жахливі побутові умови: тіснота, бруд, холод, погане харчування «поморів і їх кабальна залежність від хазяїв».

Глибоке співчуття до народів Півночі видно з його статистично-географічного нарису «Карели», в якому відзначає низький розвиток землеробства, нестачу хліба, великі податки і надзвичайну бідність населення. Чубинський пропонує допомогти карелам продуктами харчування, насінням через державні магазини, розширити посівні площі, вести планову лісозаготівлю, побудувати лісопильні заводи, відродити давній промисел карел - смолокуріння і випалювання вугілля з правом неоподаткованого вивозу за кордон, розвивати ковальське ремесло, відкрити морські і загальноосвітні школи, бо на всю Карелію всього три школи, а в них один учень на 110 чоловік. В іншому нарисі пише про жалюгідне становище лопарів, невтомних риболовів мисливців, яких нещадно експлуатують багаті хазяї-куркулі. Чубинський пропонує перевести це кочове плем'я на осіле становище, навчити його будувати зручне житло, сприяти розвитку оленярства і будівництва шкіл.

Помітну роботу П.Чубинський проводить в культурно-освітній галузі. Він постійно цікавиться справою освіти, публікує матеріали від кореспондентів в «Архангельських губернських відомостях» про стан шкіл та інших навчальних закладів усієї губернії. 1865 року мобілізував статкомітет і взяв активну участь у підготовці й організації 100-річчя з дня смерті М. Ломоносова. На відзначення цієї події статкомітет зібрав 4833 карбованці. У цій сумі був особистий внесок Чубинського в розмірі 30 крб., одержаних від реалізації складеної ним брошури «Про святкування 100-річчя пам'яті М.В. Ломоносова в Архангельській губернії». Виступаючи на урочистостях в Архангельську П.Чубинський виголосив промову, підкресливши значення наукових відкриттів «батька російського слова і російської науки».

З переїздом П. Чубинського до Архангельська була перебудована робота статкомітету і спрямована в річище наукових досліджень. Одержані суто статистичні дані піддавалися аналітичним висновкам і доповідалися безпосередньо в президію Російського географічного товариства (РГТ). Подібного раніше не було. Лише два місяці працюючи на посаді секретаря губернського статкомітету, Чубинський взяв під своє керівництво проведення першого перепису населення Архангельської губернії. Така велика робота була проведена 28 грудня 1863 року.

Великий обсяг роботи було виконано в 1865 році. У досить обґрунтованому звіті, що охоплює майже 70 сторінок, повідомляє про роботу, виконану статкомітетом в галузі історії, економіки, освіти, географії, топографії, мінералогії, етнографії, заводської промисловості, про створення губернського музею. У першу чергу комітет провів детальний перепис населення у своїх містах, повітах, населених пунктах визначив загальну кількість міського і сільського населення, в т.ч. осіб привілейованого стану, різночинців, уродженців Фінляндії, іноземних громадян; за віросповіданням -православних католиків, розкольників, євангелістів, лютеран, євреїв, магометан; за рівнем грамотності: у містах - один грамотний на три чоловіки, в повітах - один на сімнадцять чоловік. Переписом охопив все населення губернії, за винятком кочових племен самоїдів, яких у складних умовах Півночі було неможливо взяти на облік, бо вони губилися в неозорій тундрі.

Статкомітет взяв на облік всі населені пункти губернії, вказав їх географічне положення, назви за церковними записами і народні назви, взяв на облік всіх учнів у кожному повіті. Зібрав відомості про кількість землі у володінні державних селян, виконав подвірний опис з вказаним числом будівель, орною землею, сіножатями, худобою, визначив кількість новонароджених, шлюбів, смертей по всій губернії.

Тоді до складу губернського статкомітету входили 11 штатних членів, 8 почесних і 60 дійсних членів. Невичерпна енергія секретаря статкомітету Чубинського передавалася кожному з них. І вони працювали наполегливо й творчо, бо бачили результати своєї роботи.

Крім того, Чубинський взяв під свою опіку міську бібліотеку, редагував неофіційну частину «Архангельських губернських відомостей», листувався з етнографом П. Єфименком, студентом Ф. Хоревичем, іншими членами комітету, які виконували завдання і настанови Чубинського.

Але його діяльність для деяких чиновників була сіллю в очах, і вони вбачали у завідуванні бібліотекою велику небезпеку в тому, що «шкідливі книги попадуть в руки малоосвічених людей». Особливо загострилися відносини Чубинського з жандармським полковником Локсом, який написав донос на засланця про те, що йому потрапила до рук книга, в якій олівцем зроблений напис про бажання малоросіян бути самостійними і нешанобливий випад на адресу царського двору. Зокрема у листопадовій книзі «Отечественных записок» за 1860 рік проти рядка статті Соловйова про історію Росії: "Чи може прийти в голову думка про нашу диктатуру, призначену для порятунку народності?" було написано: «Цілком справедливо, до дідька російська диктатура. Малороси хочуть бути самостійними. Хай живе хохляцький цар Перебендя. Геть Романовку!» Авторство цього напису в очах полковника лягло на Чубинського. У листі до О.А. Штакеншнейдера від 21 січня 1866 року Чубинський повідомляв про те, як полковник грозився зітерти його з лиця землі, «не дивлячись на неодноразові клопотання губернаторів про моє звільнення з-під нагляду - не вдавалося тому, що він характеризував мене погано». І далі: «Ой як би я хотів перейти в іншу губернію, щоб звільнитися від Локса».

Не зважаючи на прикрі моменти життя в далекому краї, Чубинський енергійно працював. Його наукові праці і дослідження були визнані не лише в Архангельську, а й різними науковими товариствами, що підносило його ім'я і робило досить відомим у науковому світі. Лише за 1865 рік йому вдалося написати «Статистично-етнографічний нарис «Корели», «Статистика народжень, шлюбів і смертей в повітових містах і передмістях Архангельської губернії за 5 років», «Головні ярмарки Архангельської губернії», «Економічний огляд міст, передмість і повітів, і повітів Архангельської губернії», «Статистика народжень, шлюбів і смертей по м. Архангельську за 10 років». А ще вивчав й аналізував матеріали, які надходили на адресу статкомітету від його співробітників. Одночасно був членом-кореспондентом імператорського московського сільського товариства і співробітником Вільного економічного і Російського географічного товариства. За цінні наукові праці РГТ 1866 року нагородило П.Чубинського срібною медаллю.

У 1866-1868 рр. Павло Платонович працював під керівництвом губернатора Сергія Павловича Гагаріна - людини гуманної, турботливої, яскравого представника «освіченої бюрократії». Влітку 1866 року взяв участь у роботі комісії, яка займалась дослідженням природних ресурсів, об'їхав Печорський край, разом з учителем природознавства Архангельської гімназії Бєлінським написав і представив детальний звіт з фізичної та економічної географії краю. Свою увагу зосередив на природних багатствах, на економічному побуті населення. Під час експедиції дослідники виявили великі поклади кам'яного вугілля, горючого сланцю, нафти, сірчаного колчедану, покладів солі, мідної руди.

Не менший обсяг роботи було виконано 1867 року. За п'ять місяців (з квітня до жовтня) за дорученням РГТ і Вільного економічного товариства у важких умовах подорожі з поганими дорогами об'їхав 36 повітів семи губерній: Архангельської, Вологодської, Оленецької, Новгородської, всю Карелію, 6 повітів Костромської і Чедринський повіт Пермської губернії, звідки надходили в Біломор'я товари народного споживання. Зібравши й опрацювавши велику кількість матеріалів, Чубинський представив в РГТ ґрунтовний звіт експедиції на 30 аркушах. Він викликав великий інтерес у президії географічного товариства, яка добилася дозволу у міністерстві внутрішніх справ про приїзд Чубинського до столиці для особистої доповіді. Це був той щасливий випадок, якого Чубинський чекав понад шість років. Одночасно архангельський губернатор клопотався про нагородження П.Чубинського орденом св. Святослава II ступеня з імператорською короною. Але в міністерстві вважали недоречним нагородження Чубинського як особи політичної, що перебувала під наглядом поліції, і для заохочення за службову діяльність замість ордена з дозволу царя-імператора його звільнено від поліцейського нагляду і дозволено не повертатися на місце заслання. Про це повідомив Архангельського губернатора міністр внутрішніх справ 1 березня 1869 року. Після такого "наймилостивішого подарунку" Чубинському дозволили проживати в Україні і там продовжувати виконання доручень президії РГТ.

Він залишив добру пам'ять як невтомного трудівника і дослідника. «Хоч не довго прожив на Півночі, але дуже багато зробив», - писали про нього. Про свою працю на засланні і сам зізнавався: «Сім років я трудився на Півночі для російської науки. Не буду перераховувати моїх праць, але вони показали, наскільки я цікавився населенням великоруських і фінських племен. Поза етнографією я торкнувся всіх галузей економічного становища народу, і мої нотатки служили поштовхом для багатьох нововведень губернаторів... Я працював на Півночі без відпочинку і довів мою любов до російського народу».

Щасливим був для Чубинського 1869 рік. Йому дарована свобода. Узимку 1869р. перебирається в Петербург. У березні його обрано дійсним членом Географічного товариства, а в травні доручено очолити експедицію в Південно-Західний край для етнографічних та статистичних досліджень.

Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії України, частини Мінської, Гроднянської (Білорусія), Люблінської і Седловецької губерній (Польща) та Бессарабію, де компактно проживали українці. Зібраний матеріал вимагав тривалої роботи у його впорядкуванні. Крім постійного помічника Р.Чередниченка, у березні 1870 року запросив на допомогу В.Кравцова, П.Раєвського, В.Ілляшевича, К.Кардаша.

Результатом цієї широкомасштабної експедиції стали «Праці етнографо-статистичної експедиції в Південно-Західний край» у семи томах (у 9-ти книгах). Тут відображений багатогранний духовний світ українського народу, його світогляд.

У передмові до першого тому «Праць» П.Чубинський писав: «Я старався збирати матеріали ще й тому, що численні пам’ятки народної творчості вмирають, народ їх забуває. Якби М.О.Максимович та інші збирачі матеріалів не записали історичних дум і пісень, то багато з них було б назавжди втрачено. Те ж могло б стати з багатьма обрядами, повір’ями, казками, легендами і навіть звичаями; тому й пропускати якусь рису народної творчості чи народного побуту я вважаю непрощенним». До першого тому увійшли легенди, загадки, прислів’я, гадання, повір’я, до другого – міфічні та побутові казки, до третього – народний календар, до четвертого – обрядові пісні, до п’ятого – побутові пісні, до шостого – волосні суди, до сьомого - національні характери поляків, угорців, німців, чехів, євреїв, циган.

Академік Л.Берг відзначав, що експедиція в Західно-Руський край під керівництвом Чубинського була найвидатнішим явищем в історії тодішньої етнографії, що завдяки таланту і невтомної енергії дослідника досягнуто блискучих наслідків. Він збагатив українську науку монументальними томами «Праць», які стали неперевершеною енциклопедією народного життя.

Блискуче проведення експедиції зробило ім’я Чубинського відомимі авторитетним в офіційних наукових колах і дозволило йому домогтися від уряду створення Південно-Західного відділу РГТ в Києві, який відіграв визначну роль у збиранні, дослідженні й популяризації фольклорних, історичних, етнографічних та археологічних пам’яток на території України. Усього за кілька років ця наукова установа видала два томи «Записок Південно-Західного відділу імператорського РГТ», де опубліковано праці М.Драгоманова, В.Антоновича, П.Чубинського, Ф.Вовка та багатьох інших відомих вчених. Було зібрано матеріалів ще на три томи «Записок», проведений ІІІ Археологічний з’їзд РГТ та зроблено ще багато корисних справ..

П.П.Чубинський за свою плідну, наукову діяльність по вивченню північних районів Архангельської губернії та Західно-Руського краю одержав високі нагороди: 1869р. - Срібну медаль; 1870р. - Другу срібну медаль; 1873р. - Золоту медаль (РГТ); 1875р. - Золоту медаль 2 класу від Міжнародного конгресу в Парижі; 1879р. - Уваровську премію Петербурзької академії наук.

Окрім етнографічних та фольклорних матеріалів Чубинський залишив і поетичну спадщину. У 1871р. вийшла його невелика поетична збірка "Сопілка Павлуся". У ній всього 20 творів - 17 оригінальних поезій і 6 перекладів.

Але найвищою вершиною його поетичної творчості став вічно живий вірш – Гімн українського народу – «Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля», що понад століття переслідувався, заборонявся та став причиною поневірянь цілого роду Чубинських.

Постійні переслідування, заслання, заборона жити в Україні підірвали здоров’я П.Чубинського, і 26 січня 1884 року він помер у Києві. Поховано його на одному із найстаріших християнських цвинтарів м. Борисполя – Книшовому, про що залишила письмові спогади внучка П.Чубинського і старожили м. Борисполя. Цей факт підтверджений у матеріалах Центрального Державного історичного архіву України, де зберігаються метричні книги. У метричній книзі Михайлівської церкви за 1884 рік зроблений запис: «Статский советник Павел Платонович Чубинский. Умер в г.Киеве и по разрешению (текст не читається) штат Губернатора при открытом (слово не читається) 17 Генваря сего года за № 237 его тело перевезено в м. Борисполь 20 сего дня месяца предано земле по обряду Христианскому. Священник Федор Андриевский. Диакон Демян Богдановский. От чего умер нервного удара Кто исповедовал и причащал – священник Федор Андриевский псаломщик Илларион Забиякин х.ц-ва».

Довгий час періоду радянських часів ім'я Чубинського не згадувалося, а місце поховання Книшове кладовище піддавалося руйнації. Частину кладовища було зруйновано у 30-х роках. У 1933 році на Книшовому кладовищі ховали у братські могили, точніше у викопані ями, навіть не загортаючи, померлих голодною смертю людей. У 1934 р. було зруйновано церкву, а разом із нею і могилу П.П. Чубинського. Під час Великої Вітчизняної війни у 1943 році майже третину кладовища знищили фашисти, використовуючи землю з нього на будівництво оборонних споруд. На Книшовому кладовищі поховано в 1959 році два льотні екіпажі, в т.ч. екіпаж Героя Радянського Союзу М.М.Бабкіна. У 1963 році Книшове кладовище було закрите для поховань. У 1988 році тут було дозволено будувати гаражі, а в 1989 році народилась ідея прокласти каналізаційний колектор. Проте справжні нащадки великого земляка добилися збереження цієї заповітної зони. У 1988 році тут було дозволено побудувати гаражі, а у 1989 році було задумано прокласти каналізаційний колектор. Проте справжні нащадки великого земляка добилися збереження цієї заповітної території та визнання її пам’яткою історії місцевого значення з 1989 році. Тут у 1990 році за ініціативи міської партійної організації Народного Руху України було відновлено могилу П.П. Чубинського, встановлено дубові хрести на честь пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. та розстріляних бориспільців, учасників антибільшовицького повстання в день св. Трійці 1920 року. Відтоді цвинтар не руйнувався, але перетворився у звалище сміття.

За ініціативи міського голови А.Федорчука вперше за десятки років навесні 2007 року був проведений суботник по впорядкуванню Книшового кладовища, а організований відділом внутрішньої політики виконавчого комітету міської ради «круглий стіл» до Міжнародного дня пам’яток історії та культури став переломним етапом в історії цього святого пам’ятного місця.

Рішенням сесії міської ради від 08 листопада 2007 року № 2571-24-V недіюче Книшове кладовище по вул. Київський шлях визнано Книшовим меморіальним парковим комплексом.

05 лютого у м. Борисполі за ініціативою міської ради відбулися Громадські слухання з питань погодження концепції проекту реконструкції Книшового кладовища та створення на його місці меморіального паркового комплексу. У слуханнях взяли участь міський голова А.Федорчук, керуючий Патріарха Київського і всієї Руси-України, архімандрит Іларіон (Процик), заступник голови Ради Київської обласної організації Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури Н.Булаєвська, головний лікар Бориспільської районної санітарно-епідеміологічної станції А.Веремій, голова Бориспільської організації товариства охорони пам’яток історії та культури В.Бурмістров, секретар міської ради, депутати міської ради, перший заступник міського голови, заступники міського голови, керуюча справами, начальники управлінь, відділів, служб міської ради, представники релігійних конфесій, громадських організацій, працівники комунальної, освітньої сфери, міліції, податкової інспекції, громадськість міста, ЗМІ. Концепція проекту реконструкції Книшового кладовища та створення меморіального паркового комплексу «Книшове кладовище – пантеон пам’яті», була представлена заступником директора Українського центру ландшафтної майстерності «Флора хауз» - Н.Чернявською та дендрологом Д.Ляшенко і одноголосно підтримана присутніми. Тут розмістяться меморіальні комплекси пам’яті жертв Голодомору 1032-1933 років, політичних репресій, цивільному населенню, яке загинуло в роки Великої Вітчизняної війни, жертвам Чорнобильської трагедії, братська могила усіх перепохованих і, звичайно, центральне місце буде відведено пантеону пам’яті автора Державного Гімну України – Павлу Платоновичу Чубинському.

11 лютого 2008 року розпочалися роботи по перенесенню всіх могил у єдину братську могилу, а також індивідуальні перепоховання померлих на діючі міські кладовища.

Увесь цей комплекс робіт міською владою задумано провести в рамках підготовки до святкування у 2009 році 170-річчя від дня народження П.П.Чубинського. Громада міста не полишає надії, що ця ювілейна дата буде відзначена на Всеукраїнському рівні, про що вийде відповідний Указ Президента України та Постанова Кабінету Міністрів. Ініціативні листи від міського голови направлялися на адресу Президента України у травні, вересні 2007 року, у січні 2008 року.

Відроджується, воскресають сторінки трагічної історії українського народу, і серед них, надіємося, чільне місце займе пам’ять про видатного українця, уродженця Борисполя.

Знаючи про те, як хотів наш видатний земляк відкрити школу для дітей у містечку Борисполі, ми, його нащадки і земляки, адміністрація, педагогічний та учнівський колективи ліцею «Дизайн-освіта» зініціювали та пройшли довгий шлях звернень - від Бориспільської міської ради до Кабінету Міністрів України - з тим, щоб навчальному закладу, в якому навчаються здібні та обдаровані діти міста, було присвоєно ім'я Павла Чубинського.

Це сталося 20 липня 2000 року. У п. 4 постанови Кабінету Міністрів за № 1144 «Про присвоєння імен навчальним закладам» записано: «Прийняти пропозиції Київської обласної державної адміністрації та Міністерства освіти і науки про присвоєння імені українського вченого-етнографа, громадського діяча Павла Платоновича Чубинського ліцею «Дизайн-освіта» м. Борисполя Київської області і надалі іменувати його - ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського». Цю Постанову підписав тодішній Прем'єр-міністр України, а сьогодні наш Президент Віктор Андрійович Ющенко.

Носити ім'я цього могутнього українського велета, всесвітньовідомого вченого Павла Чубинського почесно, але й багато до чого зобов’язує. Тож і роботу педагогічний колектив спланував у багатьох напрямках: збір матеріалів та відкриття музею, вивчення життя та діяльності, родовідного дерева Павла Чубинського, організація та проведення відповідної науково-дослідницької роботи учнів та вчителів ліцею; широка популяризація творчої спадщини нашого земляка, започаткування у нашому місті премії імені Чубинського, створення мультимедійних проектів, проведення конференцій, учасниками яких можуть бути усі, кому не байдужа ця славетна постать, ця людина, яка до кінця пройшла тернистий шлях служіння своєму народові.

Так, починаючи з 2000 року постійно проводиться загальноміський літературно-мистецький вечір „Сила чорноземна - наш Чубинський", у якому були задіяні кращі творчі колективи міста, зокрема відома не тільки в Україні, а й за кордоном хорова капела імені Павла Чубинського. З 2001 проводяться науково-практичні конференції „П.П.Чубинський - видатний етнограф, географ-краєзнавець, громадський діяч", а починаючи з 2003 по 2008 рік - спільно з Інститутом філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Бориспільською міською радою, управлінням освіти і науки виконавчого комітету Бориспільської міської ради - Всеукраїнські Павла Чубинського читання: «Традиції національної культури та формування етносвідомості", „П.Чубинський і сучасність. Проблеми інтерпретації творчої спадщини" тощо. З кожним роком коло їх учасників все більше розширюється, об’єднуючи різні регіони України.

До 165-річниці від дня народження П.Чубинського у ліцеї був відкритий перший в Україні музей-кімната Павла Чубинського. Відрадно, що його було організовано на кошти, які надійшли від благодійного концерту, даного силами ліцеїстів. І найбільшим його скарбом є ксерокопії усіх семи томів «Праць…» Ці копії надала З.А.Вихрова, колишній секретар Бориспільського міськрайонного Товариства охорони пам'яток, які вона довго зберігала у себе, бо була мрія побудувати міський музей Павла Чубинського. Не здійснилася. У міському державному історичному музеї Чубинському відведено «традиційну» експозицію.

Випускник ліцею 2001 року Юрій Цілик створив унікальне (єдине в Україні) „Мультимедійне зібрання матеріалів про життєвий шлях і творчість П.П.Чубинського", за що отримав перше місце на Всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів у рамках Малої академії наук.

Велика кількість учнів і вчителів ліцею опрацювали теми та написали науково-дослідницькі роботи. Це, зокрема, «Життєвий та творчий шлях Павла Чубинського», «Діяльність П.Чубинського у Південно-Західному відділі географічного товариства», «Легенди, перекази про минуле рідного краю», «Віночок вити - життя любити», «Коса - жіноча краса», «Топоніми Борисполя», «Казкотерапія як виховна система з точки зору психології», «Математична культура українського народу», «Джерела та процес формування національного Гімну», «Творча співпраця Павла Чубинського та Миколи Лисенка», «Етнічні особливості духовної культури українців», «Роль етнолінгвістики у формуванні етнос відомості» та багато інших. Результати деяких досліджень друкувалися у «Літературознавчих студіях» Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Ліцей веде переписку з родичами Павла Чубинського, які проживають у Франції. Так, Ніна Павлівна Чубинська-Соколова, внучка Павла Платоновича, надіслала їм генеалогічне дерево роду Чубинських. А нещодавно вони розпочали пошуки краватки Чубинського, яка знаходиться у Польщі.

З метою відзначення інтелектуальних досягнень випускникам міста від Бориспільської міської ради вручається премія Чубинського, які відповідно до положення нагороджені Золотою медаллю та мають найвищий рейтинг за результатами навчання, участі в предметних олімпіадах, конкурсах-захистах науково-дослідницьких робіт, інших конкурсах. Приємно, що цю високу марку тримають випускники Бориспільського ліцею «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського.

Багато ще мусимо зробити для увіковічення пам'яті нашого земляка, великого українця Павла Чубинського, і не лише в Борисполі, а по всій Україні. Кожен повинен проаналізувати, з чим ми йдемо до ювілею людини, яка стала символом української нації, створивши для неї Гімн.

«З любов’ю до минулого, з повагою до сучасного», - таким має бути лейтмотив наших повсякденних справ, наших живих душ.

Людмила Пасенко,
начальник відділу внутрішньої політики
виконавчого комітету Бориспільської міської ради,
Відмінник освіти України