На початку XVIІ ст. за магдебурзьким правом у Борисполі було запроваджено міське правління. Починаючи з 1612 р., у містечку почав діяти “мейський” (міський) уряд, який засідав у ратуші. Рада на чолі з бурмистром збиралась в разі необхідності, але не рідше одного разу на тиждень. На засіданнях вирішувались питання про те, щоб не було дорожнечі на продукти харчування, щоб міри і ваги були правильними, щоб у містечку не було сварок, бійок, щоб ніхто не ображав вдів і сиріт, щоб не проводились азартні ігри і вчасно надходили прибутки у міську казну. Міський уряд стояв на сторожі інтересів жителів, боровся за культуру і громадський порядок, виконував обов’язки громадського суду, розглядав справи на право користування землею, вирішував питання купівлі-продажу товарів, майна, будівель, землі, розглядав справи про чвари між родичами та сплату боргів, а найчастіше – про вбивства, грабежі, крадіжки, зрідка про чаклунство.

Вищою інстанцією для оскарження дій “мейського” уряду при польській владі служив “підвоєвода” – помічник київського воєводи, якому територіально було підпорядковано Бориспіль. Підвоєвода розглядав скарги жителів на судові рішення і вироки міського уряду.

У козацький час такими інстанціями для бориспільського уряду були козацький полковник переяславський і гетьман.

Збереглося 878 актів, які охоплюють 1612-1699 рр. – час діяльності бориспільського міського уряду. Його засідання проходили під головуванням бурмистра або війта в присутності повної лави “райців” (радників) і присяжних.

До 1648 року до складу уряду входив представник власника міста, так званий намісник або начальник, а після 1648 року – козацький сотник бориспільський. Керівні особи мейського уряду були виборними, і щороку склад його мінявся. Хоча вибори відбувалися щороку, однак, до складу уряду входили одні й ті ж особи.

Виборні члени міського правління приступали до виконання своїх обов’язків наприкінці березня або на початку квітня, тобто після Великодня. Наприклад, війт Йосип Андрієвич служив із березня 1650 р. до березня 1654р., війт Харько Куранда –з березня 1654 до березня 1657р., війт Григорій Малишко – з березня 1660 до березня 1663 р. Іноді колишній війт займав посаду того, хто змінив його. Зокрема той же Григорій Малишко 15 жовтня 1664 р. займав місце війта Євстафія Підгайного.

“Мейський” уряд не тільки судив, але й виконував нотаріальні функції купівлі й продажу, відписання і розподілу майна. Акти написано російською і польською мовами, що залежало від запрошеного писаря, в окремих зошитах, підшитих один до одного. Книга актів зберігалася в бібліотеці барона Бодуара Житомирського повіту Волинської губернії. На ній помітні сліди пожежі: краї зошитів були обгорілими. Врятував її любитель старовини М.М.Луста, завдяки якому акти збереглися до нашого часу і були видані редакцією журналу “Киевская старина” з передмовою А.В.Стороженка.

Перший акт написано 15 січня 1612 р. Короткий зміст його такий: “Бориспільський міщанин Стефан Різник продає млин зі ставом в с. Нестерівка війту Павлу”.

Акт від 25 червня 1653 року засвідчив, що переяславський полковник Павло Тетеря для покриття своїх боргів у полку продав хутір (Пустовський) під Борисполем козаку Федору Дубровенку за 5 кіп литовських.

Бориспільський уряд розглядав справи не тільки міських жителів, а й сільських. Зокрема натрапляємо на справи мешканців із Вишеньок, Гнідина, Глибокого, Гоголева (нині село Броварського району), Дударкова, Кучакова, Сеньківки, Іванкова.

В акті від 22 листопада 1662 р. зазначено: “Бурмистр Максим Таратута скаржиться на козака Тишка за крадіжку жупана із млина батька Бакума, священика Свято-Пречистенського”.

Акт № 127 від 1685 р. повідомив про розподіл майна між дударківськими жителями, братами Огеєм та Григорієм Корнієнками і сестрою Федорою. В акті № 131 за 1688 рік написано про те, що Мартин Нестеренко продав грунт у Кучакові і три ниви біля Лебедина Олексію Скорику і город в Кучакові Андрію Бабиченку.

Акти бориспільського "мейського" уряду є свідченням того, як застосовувалося магдебурзьке право в українських містах і містечках, і які земельні порядки існували на Лівобережній Україні як при польській, так і при московській владі. Щодо приватного землеробства, то домінуючою формою володіння булата, яка, починаючи з перших років XVI ст., базувалася на праві першого займанця вільних земель. Якщо людина зайняла ділянку землі, звільнила її від дерев і кущів, зробила ниву орною, то така земля ставала її власністю. І в разі захоплення її ким-небудь іншим суд відновлював порушене володіння першому займаною, залишаючи землю за ним, як його власну. Акти доводять наступність поколінь населення містечка, в них зустрічаються типові бориспільські прізвища того часу, а саме: Яцюти, Прожейки, Куранди, Козаковичі – які зустрічаються в Борисполі і сьогодні. Акти також вказують на осілість козаків з прізвищем Жадан, Кривохижа, Кладиноженко, які занесено в реєстр 1649 р.

Документи розкривають характер життя населення того часу, яке було пасивним до зовнішніх подій, пов’язаних з боротьбою гетьманів після Богдана Хмельницького. Життя бориспільського хлібороба було звичайним: він орав, сіяв, випасав худобу, торгував сільськогосподарськими продуктами, виконував повинності, розділяв і заповідав майно, іноді ухилявся від праці і займався крадіжками, грабував і вбивав. Хоча й кара за це була суворою. Наприклад, за крадіжку коней “мейський” уряд виносив бориспільцю смертний вирок.

А.Зиль, "Історія Бориспільщини" Бориспіль, 2002