Звідки б ви не заїхали в Сулимівку, обов'язково потрапите до сільського майдану, де із-за верхів'їв дерев підноситься темно-зеленими куполами Покровська церква – найдавніший на Бориспільщині пам'ятник архітектури козацької доби. Більше трьох із половиною віків вона привертає увагу своїм скромним зовнішнім нарядом і водночас таємничим автографом прадавніх будівничих. Архітектори і мистецтвознавці вважають, що церква відзначається суворістю форми, притаманною оборонному будівництву XVII ст. Про це свідчать масивні стіни, високо розташовані вікна та відсутність декоративних прикрас на фасадах.

Ця церква започаткувала відродження мурованого будівництва на Подніпров'ї та Лівобережній Україні. Зовні скромна споруда мала багато прикрашений інтер'єр. Стіни її були вкриті живописом. До різьбленого іконостасу входила популярна на той час ікона "Козацька покрова", яка нині зберігається в Державному музеї українського образотворчого мистецтва в Києві. На іконі зображено старшин, які оточують Петра.

Збудував церкву славний гетьман запорізьких козаків Іван Михайлович Сулима в 1622-1629 роках. Бажання збудувати величний храм Божий було підсилене враженнями від поїздки в Західну Європу. Як повідомляють історичні джерела, він подолав шлях від Стамбулу до Риму, проїхав через ряд країн Європи, де побачив багато величних соборів. Тоді ж він у соборі св. Петра зустрівся з папою римським і підніс йому в подарунок 300 полонених турків. Це було близько 1621 року, коли папський престол займав Павло V. А до цього Іван Сулима одержав від польського гетьмана Станіслава Жолкевського села Лебедин, Кучаків, Сулиминці з правом населяти їх людьми. Він працював помічником керуючого бориспільським маєтком і через деякий час, певно, не поладнавши з Жолкевським, пішов на Запоріжжя. Він часто виступав у небезпечних морських походах на турецькі міста. Чи то його заможність, чи особиста рішучість, сміливість і відвага зробили його козацьким лідером. Очолюючи походи по Чорному морю на Турцію, Сулима керувався бажанням помститися ворогам його православної віри і в разі удачі привезти багату здобич від грабувань турецьких міст і поселень. Після одного з вдалих походів на Стамбул він здійснив візит до папи римського.

Повертався додому з великими припасами золота і срібла, а після відвідин деяких країн Європи загорівся бажанням побудувати у себе вдома кам'яну церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці, яка користувалась особливою повагою у запорізьких козаків.

Будувати кам'яну споруду йому дозволяли матеріальні достатки. Твердий матеріал надійно протистояв атмосферному впливу і вогню. Сулима не жалів коштів на спорудження храму, який би мав вигляд не гірший за ті, які доводилось бачити в інших країнах. В 1622 році розпочав будівництво церкви Покрови, а в 1629 р., повернувшись із далекого походу, він спорядив храм великим дзвоном. Про це свідчить акт, знайдений в архіві одного з власників Сулимівки А.А.Войцеховича. У ньому записано, що дзвін, "скликун великий", було встановлено 1 квітня 1629 року. Отже, на той час церква була вже забудована. Окрім того, на ній було ще встановлено такі дзвони: благовіст (20 липня 1664 р.), суботник (28 липня 1684 р.), постовий (1750 р.), скликун малий (1761 р.). Ще були скликун менший і пустинський, але дати підняття їх на дзвіницю не зазначені.

Пізніше Покровська церква стала родовою усипальницею, підтримувалась і утримувалась нащадками Івана Сулими.

Його син Федір Іванович Сулима, полковник переяславський, відписував на церкву срібло, хутра, золотом вишиті, заповів "двісті золотих на поправку", тобто на ремонт. Його першим поховано у родовій усипальниці. За ним – Івана Федоровича, Семена Івановича, Євстафія Семеновича, Якима Семеновича. Останнім був Яким Якимович. На ньому перервався родовід Сулими. Але його зусиллями було врятовано Сулимівську Церкву від повного руйнування.

До 1825 року вона так занепала, що керівництво Полтавської єпархії припинило в ній богослужіння, і сулимівський приход вирішено з'єднати з приходом Михайлівської церкви сусіднього села Мала Стариця. Але в цю справу втрутився власник Сулимівки – Яким Якимович Сулима. Десять літ він витратив на те, щоб відремонтувати церкву і в 1835 році відновити в ній богослужіння. Того ж року дерев'яну покрівлю було замінено бляхою. В 1841 році Яким Якимович помер і похований у родовій святині.

Чим же була прикрашена церква Покрови? За даними давнього інвентарного опису, сулимівська колекція складалася з "образов дерев'яних, куншту папірного о побіді Шведській, картини Хмельницького, образков папірних на двірми, картини запорожця, партрета Іоанна Сулими в рямах на холсту, конклюзії о вступленії на престол Єлизавети Пстровни в рямах простих..." Пізніше частина творів перекочувала до Київського музею українського мистецтва. Серед них портрет генерального хорунжого Івана Сулими, який помер на будові Ладозького каналу, де масово клали свої голови запорожці. Та свояк Івана Сулими гетьман Полуботок, випрохав у царя Петра дозвіл поховати небіжчика не на чужині, де його ніхто ніколи не пом'яне, а в рідній Сулимівці. Саме сюди тіло хорунжого було доставлено в труні при конвої і полковій музиці.

В 1740 році полковник Семен Іванович Сулима найняв талановитих художників (їхні прізвища поки що не встановлено), які витворили Іконостас Покровської церкви. Від нього збереглося кілька ікон. На храмовій іконі "Покрова Богородиці" триває свята літургія. На ній зображені жебрак і цар із царицею, гоноровитий гетьман і худорлявий засмучений січовик, сам полковник Сулима у зеленім жупані і вчений чернець. Всі разом, перед Богом усі рівні. Серед сулимівських ікон є такі, що можуть конкурувати з творами Рубенса. Саме такою вважають фахівці ікону "Халев та Ісус Навин – розглядачі Ханаан – землі обітованої" на сюжет Старого Завіту. Творець цього шедевру – невідомий художник західної орієнтації.

На жаль, багато сулимівських шедеврів безповоротно втрачено. Нині навіть уявити важко, що то був витвір великих майстрів будівничих і живописців.

А.Зиль, "Історія Бориспільщини", Бориспіль - 2002