ФРЕНКЕЛЬ ЗАХАРІЙ ГРИГОРОВИЧ - лікар-гігієніст, академік Академії медичних наук СРСР.

Народився 13 (25) грудня 1869 року в містечку Бориспіль Переяславського повіту Полтавської губернії (нині – Київська область) в багатодітній родині (був шостою дитиною, після нього народилось ще 4 дітей). Батько Григорій Андрійович (1828 – 1914) був управителем маєтків у селах Борки, Березова Рудка, довгий час працював у графа І. П. Закревського. Мати – Єлизавета Андріївна Бах (1834 – 1910), двоюрідна сестра народовольця, академіка, біохіміка О. Н. Баха. Родина жила скромно, але мала свою домашню бібліотеку, де були книги з природознавства, прикладних наук, перекладні видання Віктора Гюго, Шилерра; виписувались газети, журнали «Современник» і «Отечественные записки». Закінчивши двокласне училище, вступив до Ніжинської гімназії, де в 4-му класі організував просвітницький гурток з вивчення забороненої для гімназистів літератури. Закінчив гімназію із золотою медаллю. Найбільша схильність у хлопця була до математики й природничих наук, тому він активно почав цікавитися медициною.

З 1889 р. навчається на медичному факультеті Московського університету, був членом «Союзної ради земляцтва». Був арештований за зв’язки з політизованими студентськими гуртками та участь в студентській ході, і 1890 р. його виключили з університету, виславши в Київську губернію під пильним наглядом поліції. Безуспішно намагався подати документи в Київській та Варшавський університети, врешті-решт вступив до Дерптського (Тартуського) університету. У 1895 р., закінчивши університет, переїхав до Петербурга, де деякий час працював в Медичній раді Міністерства внутрішніх справ, працював ординатором. У 1896 – 1901 рр. – санітарний лікар Петербурзького губернського земства. Опублікував нариси про умови праці робітників на місцевих виробництвах. Брав активну участь в переписі населення Санкт-Петербурга 1900 р., де зацікавився питанням демографії та статистики.

У 1898 р. одружився з Любов’ю Полтавцевою (1870 – 1948), народивши з нею трьох доньок – Зінаїду, Лідію, Валентину. Після смерті дружини одружився вдруге на Катерині Мунвіз (1881 – 1962) у 1948 р., яка була відомим лікарем-фізіологом.
У 1901 р. був висланий із Петербурга до Новгорода як «неблагонадійний», де працював ординатором земської психіатричної лікарні. Але довго там не затримався. 1902 – 1904 рр. – завідувач санітарним відділом Вологодського губернського земства. 1904 – 1907 рр. – завідувач санітарним відділом Костромського губернського земства.

Інтереси в науці були пов’язані з вивченням мозку та невропатологією. Співпрацював з журналами «Вестник общественной гигиены», «Практический врач», «Начало», «Новое слово», «Жизнь», «Мир Божий».
У квітні 1906 р. пройшов до Державної думи І-го скликання. У листопаді 1906 р. був обраний до Центрального комітету кадетської партії. Після розгону Думи підписав Виборзьку відозву, де закликав до спротиву, за що відсидів 4 місяці у в’язниці.

У 1908 – 1909 рр. в якості кореспондента газети «Русские ведомости» об’їздив міста Центральної Росії та Поволжя, вивчаючи санітарне питання в даних регіонах.
Надаючи великого значення санітарно-статистичним дослідженням, увів карткову реєстрацію хворих і організував систематичні звіти з вивчення багатьох інфекційних захворювань. Також за його ініціативою в губерніях починають створювати міжповітові лікарські дільниці для обслуговування населення окремих волостей та повітів. Брав участь в організації та проведенні педагогічних курсів для вчителів земських шкіл, де читав лекції зі шкільної гігієни, основ фізіології та гігієни школярів. Обгрунтував необхідність гарячих сніданків у сільських школах для боротьби з інфекційними захворюваннями. Започаткував регулярні огляди у школах, а також створив епідеміологічні загони, які займались фактами інфекційних захворювань – черевного тифу, холери, скарлатини.

Улітку 1909 р. переїхав з Москви до Санкт-Петербурга. Публікувався в журналах «Земское дело» (з 1910 р. – головний редактор), «Городское дело». На Всесвітній гігієнічній виставці в Дрездені удостоєний почесного диплому за участь в організації відділу земської медицини. З 1910 р. викладач Інституту експериментальної медицини, Психоневрологічного інституту в Санкт-Петербурзі. Співорганізатор Всеросійської гігієнічної виставки в 1913 р. Улітку 1914 р. на гонорар від випущеної книги «Нариси земської лікарсько-санітарної справи» побудував будинок в селищі Лісне і значний період життя проживав там.

З початком Першої світової війни перебував у діючій армії на фронті, дійшов до Східної Пруссії в складі піхотного полку. Згодом через хворобу (запалення легень) був переведений у тил. Брав участь в роботі Всеросійського союзу міст з надання допомоги пораненим – діагностував поранених, робив перев’язки, операції. У 1915 – 1917 рр. працював у клінічних і бактеріологічних лабораторіях Центрального воєнного госпіталю. Після Лютневої революції 1917 р. входив до Центральної лікарсько-санітарної ради за Тимчасового уряду, яка координувала діяльність всіх організацій країни в галузі охорони здоров’я, брав активну участь у політичних акціях кадетської партії. Навесні 1918 р. боровся з холерою в Петрограді та його околицях, а також Пскові, Новгороді, Вологді та інших містах.

У 1919 – 1949 рр. – завідувач кафедри гігієни Санітарно-гігієнічного інституту. У 1922 – 1926 рр. читав курс лекцій з гігієни на інженерно-будівельному факультеті Політехнічного інституту. У 1924 – 1953 рр. – завідувач кафедри гігієни Ленінградського інституту вдосконалення лікарів; засновник і керівник Ленінградського відділення Всесоюзного гігієнічного товариства. У 1928 р. став автором статей у Великій медичній енциклопедії. У 1934 – 1952 рр. – професор Ленінградського інституту вдосконалення лікарів.

У 1938 р. був арештований безпідставно НКВС. Майже рік уже немолодого чоловіка допитували із застосуванням сили, шантажу, залякувань, вибиваючи з нього «шкідницьку діяльність» проти радянської влади, імена знайомих однопартійців з партії кадетів. Але Френкель не зламався і його відпустили.

Залишався в Ленінграді під час блокади 1941 – 1943 рр. Навіть у найважчі дні блокади міста, кафедра гігієни інституту і Ленінградське гігієнічне товариство не припиняли своєї діяльності, за що Френкель був відзначений медалями «За оборону Ленинграда» і «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.», чим дуже пишався. У 1942 р. Запропонував програму вивчення демографічних наслідків війни в Ленінграді. Створив науково-методичне Бюро санітарної статистики міського відділу охорони здоров’я, де зосередилась вся інформація. Результатом стали 2 томи даних з гендерного складу, народжуваності, смертності міста. У 1944 – 1945 рр. створив Комісію з вивчення санітарних наслідків війни і блокади, головою якої і був призначений.

У 1945 р. був обраний дійсним членом Академії медичних наук СРСР. У 1945 р. присвоєно звання «Заслужений діяч науки РФСР». У 1955 р. один з організаторів і почесний голова наукового Товариства геронтологів і геріатрів (Ленінград). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та медалями.

Науковий доробок З. Г. Френкеля досить великий – ним написано понад 300 праць, в яких він переважно розглядає проблеми гігієни, геронтології, статистики – «Холера и основные задачи оздоровления наших городов» (1908), «Холера и наши города» (1909), «Очерки земского врачебно-санитарного дела» (1913), «Петроград периода войны и революции» (1923), «Волостное хозяйство. Его значение и задачи в благоустройстве местной жизни» (1926), «Общественная медицина и социальная гигиена» (1926), «Основы общего городского благоустройства» (1926), «Удлинение жизни и активная старость» (1945), «Движение населения в Костромской губернии в 1891 – 1905 гг.» (1908) та ін.
Будучи уже сліпим 100-літнім чоловіком, продовжував займатися науковою діяльністю. Помер у Ленінграді 25 серпня 1970 р. Похований на Казанському кладовищі в містечку Пушкіно. У м. Борисполі іменем цього славетного науковця-новатора названо одну з вулиць.

Таким чином, можна з упевненістю сказати, що багатогранна природна талановитість, ерудиція дозволили З. Г. Френкелю досягти великих успіхів у різних сферах науки і в громадсько-політичній діяльності.