Завдання Президента України: забезпечити право кожній дитині-сироті, дитині-позбавленій батьківського піклування виховуватись в сім’ї – бути усиновленою, виховуватись в прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, під опікою, піклуванням родичів, близьких.

Поряд із цим, місцеві органи влади значну увагу мають приділять питанню профілактики сирітства, тобто реалізовувати проактивну соціальну політику направлену на вчасне надання якісних соціальних послуг сім’ям в складних життєвих обставинах для попередження вилучення дитини з сім'ї, збереження цілісності родини.

По відношенню до кожної дитини ці три основні завдання мають бути виконані послідовно і якісно. На їх виконання спрямовані:

Указ Президента України № 312/2013 (від 1 червня 2013 року) «Про додаткові заходи із забезпечення гарантій реалізації прав та законних інтересів дітей»;

Указ Президента України № 609/2012 (22 жовтня 2012р) «Про Національну стратегію профілактики соціального сирітства на період до 2020 року»;

Указ Президента України № 1163/2011 (16 грудня 2011 року) «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні»;

Доручення Президента України від 27 березня 2013 року «Щодо заходів для розвитку дітей та підтримки сімей з дітьми»;

Доручення Президента України від 1 жовтня 2012 року «Щодо поліпшення захисту прав та законних інтересів дітей»;

Доручення Президента України від 22 липня 2013 року «Щодо поліпшення соціальної підтримки дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та дітей із сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах, створення умов реалізації права дітей на виховання в сім’ї» (про центри соціальної підтримки дітей і сімей);

Соціальні ініціативи Президента від 12 березня 2012 року.

Соціальні ініціативи Президента України «Діти - майбутнє України».

Право дитини на сім’ю гарантоване Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, Сімейним кодексом України, Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» тощо.

2.     ЩО ВЖЕ ЗРОБЛЕНО? 
В Україні протягом останніх трьох років зменшується кількість дітей, що втрачають батьківську опіку, при цьому зростає влаштування посиротілих дітей в сім’ї громадян України, запроваджено соціальну підтримку сімей з дітьми. Позитивним є також те, що в державі зростає народжуваність дітей, збільшується матеріальна допомога сім’ям з хворими дітьми, дітьми-інвалідами, реформуються інтернатні заклади.

Щодо розвитку національного усиновлення та сімейних форм виховання сиріт

Протягом останніх років реалізовується успішна, результативна, визнана ефективною міжнародними експертами політика щодо усиновлення та влаштування дітей-сиріт в сімейні форми виховання. Зокрема, на виконання соціальних ініціатив Президента України у 2012 році вдалося досягти максимального влаштування протягом року дітей в прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу. Ті ж тенденції – збільшення кількості дітей, які виховуються в сім’ях громадян України – зберігаються і у першому півріччі 2013 року. 

таб.1 Кількість дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, яких протягом року усиновили громадяни України (національне усиновлення)

таб.2 Кількість дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які протягом року влаштовані на виховання в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу

На сьогодні із 92 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, уже більше 75 тисяч виховуються в сім’ях громадян України (з них 63 тисячі дітей під опікою рідних, близьких, 12,5 тисяч – в прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу). 

Відповідно до зростання влаштування дітей у сім’ї громадян України – зменшується кількість дітей, яких усиновлюють іноземці. Протягом останніх років закріпилась і розвинулась тенденція до скорочення кількості дітей, усиновлених іноземцями:
таб.3 Кількість дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, яких протягом року усиновили іноземні громадяни (міждержавне усиновлення)

Зведені дані таблиць 1-3

Варто підкреслити, що третина дітей в прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу – це діти, які жили в стані безпритульності. Можна констатувати: в тому що в Україні практично подолана безпритульність, зменшилась дитяча злочинність є внесок тих батьків, які брали на виховання в свої сім’ї безпритульних дітей, дітей в конфлікті з законом.   
→ Україна системно працює над тим, щоб знайти для кожної дитини сім’ю саме на батьківщині. Україна втрачає статус «донора» міждержавного усиновлення.

За оцінками Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), Україна чи не найперша серед країн пострадянського простору, де влаштування у сім’ї, а не інтернати, стало основною формою виховання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.
Ефективна політика України щодо подолання соціального сирітства визнана як найкращий європейський досвід 25-ма країнами Центральної та Східної Європи під час 9-тої щорічної європейської конференції Eurochild (Євродитина) «Захист прав дітей в системі альтернативного догляду в Європі», яка відбулась 26 жовтня 2012 року вСофії (Болгарія).
Соціальний портрет усиновлювача. Соціальний портрет усиновлювача семирічної давності і сьогоднішній має серйозні відмінності. Серед мотивацій усиновити все більше превалює «допомогти конкретній дитині, яка цього потребує». Така мотивація спонукає людей брати в сім’ю ВІЛ-позитивних дітей, з фізичними вадами, старшого віку, братиків і сестричок. Все частіше громадяни України усиновлюють 2-3 братів і сестер. Наше суспільство стало іншим у ставленні до дітей по відношенню до дітей з точки зору готовності усиновити дитину з усіма її проблемами, і це безумовно впливатиме на зростання національного усиновлення.   
Регіональний аспект: Підсумки 2012-2013 років свідчать, що в контексті виконання Соціальних ініціатив, Указів та Доручень Глави держави в регіонах значно активізувалась робота з питань влаштування дітей до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, національного усиновлення.
Низка регіонів України має значні позитивні зрушення щодо забезпечення права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування на виховання в сім’ї. Найбільш активно в цьому напрямку працюють Київська, Харківська, Дніпропетровська, Херсонська, Миколаївська, Львівська,  Черкаська,Чернівецька області, м. Київ.
Стабільно високий відсоток влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Кіровоградській, Тернопільський, Харківській, Чернівецькій областях, Автономній Республіці Крим. 

Зокрема, в Сумській області жодна дитина, яка посиротіла у 2012-2013 роках не була направлена на виховання до інтернатного закладу – всі діти були влаштовані в сім’ї. Досвід роботи закладу нового типу – центру соціальної підтримки сімей та дітей у Київській області буде поширено на всю Україну згідно доручення Президента України. У Дніпропетровську внаслідок зростання влаштування дітей-сиріт в сімейні форми виховання розпочалась реформа інтернатних закладів: два дитячі будинки реорганізовано на два дитячих садки. У Тернопільській області, замість школи-інтернату для дітей-сиріт відкрито ліцей. У Хмельницькій області інтернат реорганізовано у Центр дитячої творчості. У Харківській області замість будинку дитини створено реабілітаційний центр для дітей з особливими потребами, в якому батьків вчать доглядати за новонародженими дітьми з інвалідністю.  в Херсонській області будинок дитини реорганізовано у  навчально-виховний комплекс для дітей з певними особливостями розвитку.

Щодо профілактики соціального сирітства
Окрім створення умов для влаштування дітей в українські сім'ї, держава  зобов'язана підтримати батьків, які мають ризик бути позбавленими батьківських прав. Підтримати саме тоді, коли сім'ю ще можна врятувати, зміцнити її батьківський потенціал, попередити вилучення дитини від сім'ї. Тобто, працювати не тільки на подолання наслідків сирітства, а й на профілактику. Саме на цьому наполягає Президент України Віктор Янукович. На вирішення цих питань у кінці 2012 року було видано Указ Президента, яким була  затверджена Національна стратегія профілактики соціального сирітства.

Одне з ключових завдань, поставлених Президентом України, це якісні, доступні і результативні соціальні послуги для сім'ї з дітьми. Тільки якісні послуги від фахівця соціальної роботи часто можуть допомогти сім'ї з дитиною подолати життєві складнощі, вберегти сім'ю від соціальних ризиків, зберегти для дитини батьків.
Реалізація Національної стратегії профілактики соціального сирітства дасть змогу забезпечити раннє виявлення сімей, у яких є ризик опинитися у складних життєвих обставинах, та вчасне надання їм якісних соціальних послуг.
Ключові тези та цифри

3.     ПРІОРИТЕТНІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ РЕГІОНІВ

30 вересня в Україні відзначається національне свято – День усиновлення, що створює інформаційний привід для представлення українському суспільству успіхів, яких вдалось досягти в сфері захисту прав дітей-сиріт, національного усиновлення, розвитку сімейних форм виховання, запровадження нових форм соціальної роботи з сім’єю.

Важливо висвітлити дану тему на регіональних телевізійних каналах, включаючи інформацію про діяльність обласної, районних державних адміністрацій в цьому напрямку.

Важлива особиста участь керівництва регіону в заходах до Дня усиновлення, активна інформаційна кампанія з залученням громадських та благодійних організацій, які працюють в сфері захисту прав дітей.

Важливо висловити подяку громадянам України - жителям конкретного регіону, які усиновили або взяли на виховання сироту.

Доцільно розпочати (або активізувати) соціальну рекламу, яка міститиме інформацію про тих дітей, які в даний час очікують на усиновлення, а також пропагуватиме культуру усиновлення дітей старшого віку, які так само, як і маленькі діти, очікують на сім’ю. У свою чергу це сприятиме швидшому пошуку сімей, які готові допомогти цим дітям, усиновити, взяти на виховання.

Кожна людина, яка хоче усиновити або взяти на виховання дитину-сироту  і при цьому відповідає вимогам законодавства до кандидатів в усиновлювачі, прийомні батьки, батьки-вихователі, повинна отримати якісні адміністративні і соціальні послуги. Надати їх - обов’язок влади на місцях. Водночас, важливо цілеспрямовано роз’яснювати громадянам: одного бажання мало, треба володіти відповідними якостями, мати необхідні умови (відповідно до встановлених законодавством).

Особливо прискіплива увага місцевої влади має бути прикута до:

- підвищення якості підготовки до батьківства кандидатів в усиновителі, опікуни, прийомні батьки та батьки-вихователі;

- надання вчасної та якісної психологічної, правової, педагогічної допомоги сім'ям, які уже виховують дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування;

- вирішення проблем дітей, які найближчим часом вибувають з прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу (зокрема, забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей-позбавлених батьківського піклування);

-  особливої уваги з боку місцевих органів влади потребують сім’ї, які взяли на виховання дітей з вадами у розвитку, з особливими потребами, з інвалідністю.

Щодо трагічних випадків в сім’ях. Нажаль, трагічні випадки в сім’ях усиновителів, батьків-вихователів (Луганська, Дніпропетровська області), що сколихнули українське суспільство протягом останнього часу, свідчать про значні недоопрацювання відповідальних спеціалістів на місцях.

Погані новини поширюються швидше і створюють тло, на якому трагедії, що стались в родинах, які виховували дітей-сиріт, подекуди сприймаються як заперечення сімейних форм виховання. Наголошуємо: будь-яка трагедія, яка сталась в сім’ї, є наслідком невиконання (частково або повністю) державним службовцем (службовцями), соціальним працівником своїх функцій та обов’язків по підготовці батьків, здійсненню процесу влаштування дитини в сім’ю, супроводу сім’ї, наданні підтримки та допомоги сім’ї і не може заперечувати право дитини на виховання в сім’ї.    

Необхідно звернути увагу: якщо дитина не адаптувалась в сім’ї, якщо не склалися стосунки з названими батьками, то потрібно, перш за все, переглянути практику роботи місцевих органів влади, соціальних працівників, зробити дієві висновки аби унеможливити повторення нештатних ситуації.

Щодо міждержавного усиновлення. Важливо представити в порівнянні результати здійснення національного та міждержавного усиновлення в регіоні за останні роки. В усіх областях України національне усиновлення переважає над міждержавним. Саме це необхідно підкреслити для місцевих ЗМІ, підтверджуючи тезу про те, що Україна перестає бути донором міждержавного усиновлення.

Водночас, за кордоном на обліку консульських установ перебуває 21 574 дитини, усиновлені з України в 34 країни світу з 1996 року. З метою удосконалення процедури міждержавного усиновлення, врегулювання питань міжнародно-правового співробітництва у сфері міждержавного усиновлення та поліпшення захисту прав українських дітей, які вже усиновлені і проживають в сім’ях іноземців, Президент України вніс на розгляд парламенту Конвенцію про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення (Гаазька конвенція). ЇЇ розгляд у Верховній Раді планується протягом пленарного тижня з 1 по 3 жовтня. Для місцевих ЗМІ важливо наголосити на важливості прийняття парламентом Гаазької конвенції про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення.  

Головною метою Гаазької конвенції є здійснення міждержавного усиновлення в інтересах дитини, відповідно до норм міжнародного права, а також розробка механізму співробітництва між державами задля дотримання цих гарантій, запобігання викраженню, продажу, незаконного вивезення дітей.

Дана Конвенція декларує, що дитині для повноцінного та гармонійного розвитку необхідно рости у сімейному оточенні і визначає пріоритети захисту та підтримки біологічної сім'ї дитини, всебічної підтримки і розвитку національного усиновлення та сімейних форм виховання. Міждержавне усиновлення, згідно Конвенції, здійснюється лише після належного розгляду можливостей влаштування дитини в державі походження та за умови, що міждержавне усиновлення є в найвищих інтересах дитини.

На сьогодні 91 країн ратифікували Конвенцію про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення. Серед них - США, Італія, Іспанія, Ізраїль, Франція, громадяни яких усиновили найбільше українських дітей з часу набуття країною незалежності.

З іншого боку, опитування, проведене Фондом «Розвиток України» засвідчило, що 16% українців виношують ідею усиновити дитину. В той же час, усиновленню підлягає не більше 0,4% дитячого населення України. Для того, щоб зреалізувати потребу українців в усиновленні необхідна Гаазька конвенція, яка захищатиме інтереси наших громадян, які матимуть бажання усиновити дитину з-за кордону. За нашими прогнозами через 3-4 роки українці будуть звертатися до іноземних держав з проханням усиновити дитину, оскільки уже сьогодні черга на усиновлення дітей до п’ятирічного віку – 1 600 кандидатів.

Щодо реформи інтернатних закладів. Президент України підкреслює: місцева влада не повинна концентрувати свою увагу тільки на тих дітях, які вже влаштовані в сім’ї, усиновлені й обраховувати їх кількість, а вимагає розглянути долю кожної дитини, якій сьогодні держава ще не допомогла реалізувати своє право на сімейне виховання.

Місцева влада має знати про кожну дитину сироту, яка перебуває в інтернаті й найкращим чином забезпечити її інтереси, в першу чергу забезпечити їй сімейне виховання. Якщо цього з різних причин досягти неможливо – забезпечити дотримання її прав в інтернатному закладі, надати всебічну підтримку й допомогу після виходу з інтернатного закладу, зокрема  забезпечити житлом, подбати про працевлаштування дитини. 

Кожна дитина повинна отримати повноцінне виховання в сім’ї, наголошує Президент України Віктор Янукович. «У нас багато ще є проблем в державі, але ми повинні зробити все, щоб у нас ця проблема зникла, щоб у нас не було дитячих будинків, не було шкіл-інтернатів, після яких діти не можуть знайти себе в житті. Вони страждають, вони себе втрачають і втрачає від цього держава», - зазначив Президент під час відвідання Макарівського районного центру соціальної підтримки дітей та сімей «Промінь надії» 1 червня 2013 року.

Держава не має права пропонувати дитині інтернат ний заклад замість сім’ї. Інтернатний заклад не заміняє сім’ю, навпаки – руйнує її підвалини. Заклад може бути запропонований для лікування, навчання, але заклад не може бути запропонований для постійного проживання дитини на заміну сім’ї.

Доручивши створити в кожному районі Центри соціальної підтримки для сімей з дітьми (за прикладом соціального багатопрофільного центру «Промінь надії» у смт. Макарів Київської області), Президент наголошує на тому, що діяльність інтернатних закладів для дітей мусить бути приведена у відповідність до потреб та інтересів дитини.   

Виходячи з цього, Глава держави виставляє надзвичайно серйозні вимоги до якості соціальних послуг для дітей за місцем їх проживання. Якісні соціальні послуги мають бути максимально наближеними до дитини. Громада має запропонувати кожній дитині свою ефективну соціальну допомогу в багатопрофільних центрах соціальної роботи з сім’ями та дітьми.

Профілактика сирітства. Очевидно, питання реалізації дитиною права на виховання в сім’ї, в тому числі рідній сім’ї, передбачає не тільки статистичні, а й якісні показники. Саме цим питанням присвячена Національна стратегія профілактики соціального сирітства, затверджена Указом Президента.

Під профілактикою соціального сирітства слід розуміти діяльність місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування – органів опіки та піклування, яка спрямована на соціальну підтримку материнства та батьківства, захист прав дитини на проживання в сім`ї, виявлення та усунення причин, що зумовлюють сімейне неблагополуччя, невиконання батьківських обов’язків, позбавлення або обмеження батьківських прав, вилучення дітей із сімейного оточення.
Нововведені 12 тисяч фахівців соціальної роботи мають захистити дитину від сирітства.  
Регіональний аспект: Карта сирітства України є надзвичайно строкатою. Ризик дитини стати сиротою, втратити батьківське піклування на сході країни в три-чотири рази вищий, ніж на заході. Вибудовувати ефективну роботу  соціальних фахівців необхідно фахово, з врахуванням особливостей регіонів.
Сирітство є індикатором соціального благополуччя регіону. Там де висока смертність дорослого населення, високий рівень злочинності, висока розлучуваність, велика кількість дітей, що народжені мамами-одиначками, великий рівень трудової міграції – завжди буде високий рівень сирітства.