На час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. (ч.3 ст. 119 КЗпП).
За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. (ч. 4 ст. 119 КЗпП).
Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій статті 119 КЗпП, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.
Право на збереження робочого місця за мобілізованим працівником протягом строку, що перевищує один рік також передбачено абзацом другим частини 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу», а саме: « За громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання більше ніж на один рік». Тобто, в даному випадку гарантії щодо збереження робочого місця, середньої зарплати та інші продовжуються. Вказане положення Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» набрало чинності 08 лютого 2015 року.
Початок та закінчення проходження військової служби встановлено статтею 24 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу». Для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації початком військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо). Для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу початком військової служби вважається день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Працівникам виплачується середній заробіток за місцем праці із розрахунку за останні 2 місяці роботи (постанова КМУ від 8 лютого 1995 р. № 100).
Порядок виплати компенсації підприємствам, установам або організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. № 105.
Для виплати компенсації підприємство, установа або організація подає щомісяця до 15 числа органу соціального захисту населення звіт про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, погоджений районним (міським) військовим комісаріатом, який здійснював призов працівника на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа їх копій, а також зведених звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам структурним підрозділам соціального захисту населення.
Оскільки в законодавстві відсутня норма щодо строків виплати заробітної плати при збереженні її середньомісячного розміру, слід користуватися загальними нормами законодавства. Строки виплати заробітної плати встановлено статтею 115 КЗпП України, а саме регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим трудовим колективом на представництво органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Гарантії збереження робочого місця протягом одного року за працівниками, призваними на військову службу, встановлені безпосередньо законом, тому їх звільнення протягом зазначеного строку є незаконним.
Працівник, якого було незаконно звільнено, має бути поновлений на роботі самим роботодавцем. Також можливе поновлення в судовому порядку з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпПУ).
Кримінальна відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи встановлена ст. 172 Кримінального кодексуУкраїни. Відповідно до цієї статті незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ( від 34000 грн. до 51000 грн.) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.
Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про працю, в тому числі звільнення працівника з роботи з порушенням законодавства, встановлена ч. 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення і тягне за собою накладенн я штрафу на посадових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та громадян–суб'єктівпідприємницької діяльності від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (510–1700 грн).
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. (ч.3 ст. 119 КЗпП).
За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. (ч. 4 ст. 119 КЗпП).
Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій статті 119 КЗпП, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.
Право на збереження робочого місця за мобілізованим працівником протягом строку, що перевищує один рік також передбачено абзацом другим частини 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу», а саме: « За громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання більше ніж на один рік». Тобто, в даному випадку гарантії щодо збереження робочого місця, середньої зарплати та інші продовжуються. Вказане положення Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» набрало чинності 08 лютого 2015 року.
Початок та закінчення проходження військової служби встановлено статтею 24 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу». Для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації початком військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо). Для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу початком військової служби вважається день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Працівникам виплачується середній заробіток за місцем праці із розрахунку за останні 2 місяці роботи (постанова КМУ від 8 лютого 1995 р. № 100).
Порядок виплати компенсації підприємствам, установам або організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. № 105.
Для виплати компенсації підприємство, установа або організація подає щомісяця до 15 числа органу соціального захисту населення звіт про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, погоджений районним (міським) військовим комісаріатом, який здійснював призов працівника на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа їх копій, а також зведених звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам структурним підрозділам соціального захисту населення.
Оскільки в законодавстві відсутня норма щодо строків виплати заробітної плати при збереженні її середньомісячного розміру, слід користуватися загальними нормами законодавства. Строки виплати заробітної плати встановлено статтею 115 КЗпП України, а саме регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим трудовим колективом на представництво органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Гарантії збереження робочого місця протягом одного року за працівниками, призваними на військову службу, встановлені безпосередньо законом, тому їх звільнення протягом зазначеного строку є незаконним.
Працівник, якого було незаконно звільнено, має бути поновлений на роботі самим роботодавцем. Також можливе поновлення в судовому порядку з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпПУ).
Кримінальна відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи встановлена ст. 172 Кримінального кодексуУкраїни. Відповідно до цієї статті незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ( від 34000 грн. до 51000 грн.) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.
Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про працю, в тому числі звільнення працівника з роботи з порушенням законодавства, встановлена ч. 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення і тягне за собою накладенн я штрафу на посадових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та громадян–суб'єктівпідприємницької діяльності від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (510–1700 грн).
