Тож пропонуємо увазі читачів статтю старшого науково працівника Бориспільського державного історичного музею Сергія Дячука, а також публікуємо звернення членів учнівського самоврядування Бориспільської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6 до представників виконавчого комітету Бориспільської міської ради та судової гілки влади.

Вулиця імені Степана Бандери
Бориспіль є найсхіднішим містом на мапі України, де є вулиця, названа на честь Степана Бандери. Пишаюся цим фактом. Про Бандеру стільки всього сказано, стільки списів зламано, стільки бруду вилито, що, здається, за обговорення цієї постаті не брався лише ледачий.
Але варто подивитися на Степана Бандеру спокійно, без заломлювання рук і впадання в екстаз, істерію. Ким він був? По-перше, людиною. Бандера походив з роду, прізвище якого перекладається як «хоругва, прапор». Його батько був військовим капеланом легіону Січових стрільців – унікальної військової елітарної частини імператорської армії його цісарської величності Франца Йосифа І, сформованої з етнічних українців краю, добровольцями до якої на початку Першої світової війни пішов цвіт української інтелігенції: діти Франка, художник Курилас, скульптор Гаврилко та ін. Опікувався частиною блискучий інтелектуал, меценат, релігійний діяч митрополит Андрей Шептицький. Служили в цьому першому українському регулярному війську нового часу й батьки майбутніх наших героїв Бандери і Шухевичі, теж інтелігентні люди зі священицької родини (як це поширено було тоді в Галіції) і з династії львівських юристів. Якщо й були в нашій історії воїни світла, то це, безумовно, легіонери УСС (в народі – усуси). Концентрація кращих людей свого народу, нації там аж зашкалювала. І ось ці люди народили і виховали своїх нащадків, які згодом стануть військовими командирами армії УПА.
Батька С. Бандери, священика Андрія Бандеру, заарештують, засудять і стратять комуністи – ця подія станеться в столиці УРСР м. Києві на початок німецького вторгнення восени 1941 р. Стару немічну людину стратили, мов заручника, власне, це і була улюблена їхня політика, тактика, технологія Країни Рад – залякати, понабирати заручників, наганяючи потім страху і перебріхуючи історію, щоб надійно тримати владу над народом у «ежовых рукавицах». В протоколах у справі о. Андрія лишилися записи, де він прямо відповідає на запитання слідчого. Він говорить, що пишається тим, як виховав своїх дітей, у тому числі й Степана. Попри все, діти отримали блискучу освіту. Майбутній лідер українців навчався в славнозвісній Львівській політехніці. В юнацтві був пластуном – членом організації «Пласт», куди його спочатку не хотіли брати через фізичні дані – низький зріст і малу вагу.
У міжвоєнній Польщі Степана двічі засуджували до смертної кари, потім вирок замінили на довічне ув’язнення, яке він відбував у тюрмі в Бересті (Бресті), де й застав початок Другої світової війни. Обидва брати загинули під час війни в німецьких концентраційних таборах, ще один пропав безвісти з походовою групою на схід України, яку очолював. Рідних сестер було заслано у віддалені райони СРСР. Їм неодноразово пропонували зректися брата і повернутися в Україну, але жодна не погодилася на цю ницу пропозицію. Повернулись із заслання 1989-го – лише тоді, коли ради почали тріщати по швах. Бандеру, керівника політичного крила ОУН, було вбито у Мюнхені в результаті терористичного акту «рука Москви». Викрили дивом, лише завдячуючи тому, що агент Сташинський, який здійснив атентат, втік на Захід, бо то було отруєння, і виглядало все як серцевий напад. Ця історія зі Сташинським, що покаявся, – «Рука Божа», не інакше, як один із найбільших провалів спеціальних служб тієї держави за всю історію їх існування. І останній штрих до портрета – Бандера ще до вбивства встиг заснувати у Мюнхені вільний університет, котрий і дотепер функціонує. УВУ разом з Українським інститутом у Гарварді та УКУ в Римі стали важливими академічними осередками вільної української науки.
Бандера і Шухевич були вождями повсталого покривдженого, гвалтованого народу, стихії, не більше й не менше. Бандера й Шухевич були людьми гідними того, аби їхніми іменами називали не тільки вулиці, а й площі, навчальні заклади, елітарні військові частини, бо на їх прикладі варто вчитися.

Сергій Дячук, старший науковий працівник
Бориспільського державного історичного музею

Звернення
членів учнівського самоврядування Бориспільської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6 до представників виконавчого комітету Бориспільської міської ради та судової гілки влади

Ми, члени учнівського самоврядування Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6, хочемо висловити свою позицію щодо перейменування вулиці Лютневої на вулицю Степана Бандери.
Учнівська молодь не може стояти осторонь історичних процесів, що відбуваються у нашій державі. Наша позиція – це активна участь у розбудові незалежної та суверенної України. Ім’я Степана Бандери як палкого борця за незалежність без сумніву заслуговує на пошану та має бути збережене у пам’яті нащадків. Вважаємо, у місті має бути вулиця, названа на його честь. Цілком доречно назвати таку вулицю, яка проходить повз Книшовий меморіальний парковий комплекс, де поховані герої України, що  полягли у боротьбі за її незалежність у 2014 році.
14 квітня 2016 року в нашому закладі відбулася зустріч з відомим громадським діячем та патріотом Левком Лук’яненком. Під час спілкування з ним порушувалась тема невдоволення окремими жителями перейменуванням вулиці Лютневої. Наш шановний гість прокоментував ситуацію, зазначивши, що особи, які не хочуть шанувати пам’яті Степана Бандери, не цінують незалежності нашої держави. Л. Лук’яненко висловився однозначно за перейменування вулиці. Слова цієї відомої людини і спонукали активних учнів школи звернутися до місцевого самоврядування.
Просимо врахувати нашу думку у вирішенні цього питання.

З повагою
голова шкільного парламенту Д. Пєсков
та члени  шкільного самоврядування