Чим сьогодні живе місто – у розмові з міським головою Анатолієм Федорчуком.
– Анатолію Соловйовичу, яким сьогодні є місцеве самоврядування?
– Без перебільшення, місцеве самоврядування відіграє найважливішу роль у становленні держави загалом. Розумію, що мої слова не зовсім сподобаються деяким чиновникам, але саме завдяки місцевому самоврядуванню ми зберегли основи державності, які є сьогодні.
Однак часто керманичі країни сприймають самоврядування, наче «маленьку дитину», якій не довіряють. Таке ставлення у нас залишилося ще з радянських часів. Тотальний контроль, в якому немає сенсу. Чому ми маємо звітуватися, чи розчищена у місті вулиця? Колись делегація українських міських голів запитала в очільника невеличкого італійського міста, як часто він звітується перед центральним керівництвом. На що той відповів, що у них взагалі такого немає. А ми витрачаємо багато цінного часу на наради з обласним керівництвом. Хіба Київська ОДА краще за нас знає, де нам потрібно зробити дорогу, тротуар, яку вулицю освітлити? Подібні питання мають вирішуватися виключно на місцевому рівні.
– Що позитивного за останні 10 років можете відзначити в місцевому самоврядуванні?
– Два роки тому в Україні впроваджено так звану фінансову децентралізацію. Як результат – цього року з місцевого бюджету було вилучено 27 млн грн, тоді як три роки тому 91 млн грн. Це відкрило багато можливостей для міста. Однак держава продовжує втручатися у наші фінансові справи, хоча це – кошти громади.
Так, на місцеві бюджети покладено нові зобов’язання, зокрема, в 2017 році ми змушені будемо фінансувати частину посадових окладів в освітній галузі – шкільних психологів, бібліотекарів, технічних працівників та ін. До всього, на нас покладено оплату енергоносіїв, що раніше оплачували з державної субвенції.
Уявіть: за останні 10 років держава не виділила жодної копійки для капітального ремонту закладів освіти і медицини. Як результат – всім відомий прикрий випадок у Васильківській школі. В будівлю потрібно вкладати кошти і слідкувати за її технічним станом, а не лише проводити косметичні ремонти. І подібних аварійних будинків в Україні дуже багато.
Гадаю, аби держава «стала на ноги», слід більше коштів віддавати на місця. Тоді місто б змогло взяти на себе утримання таких установ, як школи, лікарня. У 2017 році потрібно додатково віднайти не менше 45 млн грн, щоб задовольнити потреби освітнього процесу. Додайте до цього медицину. Більшість українських міст просто не мають таких коштів. Саме тому сьогодні на державному рівні розглядається створення фонду для підтримки малозабезпечених міст. Якщо у кожному населеному пункті все буде добре, то добре буде і в усій державі.
– Щодо медицини. Чи бачите місто в ролі співзасновника Бориспільської ЦРЛ?
– Центральну районну лікарню будувала держава, а також громади міста і району. Відповідно, це спільна власність жителів усієї Бориспільщини. І ми не повинні її ділити. Неправильно, якщо хтось буде «перетягувати ковдру на себе». Сподіваюся, компроміс у цьому питанні зрештою знайдемо.
Загалом, під час зустрічі з головою Бориспільської РДА Дмитром Вороніним і головою райради Владиславом Байчасом ми виступали як однодумці. Але, мабуть, існують певні «підводні течії», які поки що нам заважають знайти спільне рішення.
– Як оцінюєте співпрацю з громадою?
– Активність наших громадян залишає бажати кращого. Наприклад, нині ми розробляємо стратегічний план розвитку міста на наступні роки, до чого залучаємо містян. Але, на жаль, пропозицій дуже мало. Це ж стосується і засідань громадської ради, які інколи не проводяться через низьку явку людей. Однак багато бориспільців висловлюють своє невдоволення тими чи іншими діями влади виключно «на кухні». А в такий спосіб, як відомо, нічого не змінити.
Звичайно, є й активні бориспільці, які приходять з власними ініціативами і пропозиціями, за що я їм дуже вдячний.
– З якими труднощами стикається місцеве самоврядування?
– У першу чергу, це стосується ментальності наших громадян, яку конче потрібно змінювати. Елементарний приклад: якби кожен перестав смітити на вулицях міста, воно б одразу ж стало чистим. Або смітник біля будинку культури. Туди звозять відходи з усього мікрорайону, у тому числі, приватного сектору. Впоратися з цією проблемою, як виявилося, практично неможливо. Всі наші заклики і зауваження ігноруються. Хоча насправді потрібно лише кожному заплатити за вивезення сміття. Це зовсім невеликі кошти, і сміттєзвалище біля будинку культури зникло б.
На жаль, багато людей вважають, що місцевий бюджет їх не стосується. Насправді ж, це кошти власне містян, а не мої чи депутатів. І їх потрібно використовувати якомога раціональніше, а не витрачати на цілодобове вивезення сміття з одного місця.
Ще одна проблема містян, з якою часто стикаємося, – нетерпимість. Тільки-но випало кілька сантиметрів снігу, а мені вже телефон зривають: чому і досі не прибрали? Так, ми можемо почистити всі дороги за день, але для цього необхідно придбати більше техніки, взяти нових водіїв. Однак чи варте воно того? Можливо, краще було б використати ці досить немалі кошти на щось більш корисне?
Як бачите, проблема не лише в державі, а й у нас самих. Тому варто змінювати своє ставлення до всього оточуючого.
Хоча є й позитивні зрушення у цьому напрямі: на вулицях міста з’явилося більше квітів, стало набагато чистіше.
– Ідеальна модель місцевого самоврядування?
– Загалом, громада повинна більше долучатися до управління містом. Люди не повинні стояти осторонь процесів, що тут відбуваються.
Нам варто вчитися на кращих прикладах. Одним із таких є маленьке американське місто, що налічує 11 тисяч жителів, де відсутні управління культури, освіти. Але там є п’ять театрів, які діють на громадських засадах, і культурне життя вирує щодня. Тобто весь процес організовує не якась структура, а самі люди.
Ми повинні розуміти, що місто – наш дім. І всі його проблеми – спільні. Якщо досягнемо такого ставлення, можна буде говорити й про подальший успіх. А місцеве самоврядування – це лише обрані громадою очільник міста і депутати, яким люди висловили довіру. Тому варто ретельно зважувати, за кого голосувати. Якщо ж кандидат не виправдав довіри, його завжди можна переобрати. Це принцип демократії.
Ні для кого не секрет, що на останніх виборах міського голови один із кандидатів пропонував 400 гривень за голос на його користь. Прикро, що багато людей брали ці кошти і віддавали голос. Але чи варто за одноразовий підробіток жертвувати долею міста?
– Якими останніми досягненнями у місті пишаєтеся?
– Думаю, нам є чим пишатися. Наприклад, порівнюючи з іншими містами, ми суттєві кошти вклали в освітню галузь. Зокрема, це стосується капітальних видатків, що дало змогу зберегти деякі будівлі, зокрема, ЗОШ № 8, де була величезна тріщина, ЗОШ № 1, де був підтоплений підвал, ДНЗ № 1, 3, ДНЗ «Колосочок», «Журавонька». В 2006-2008 роки ми витратили величезні кошти на ремонт дахів в освітніх закладах. У подальшому плануємо капітальний ремонт і в інших закладах.
Приємно, що за всі роки незалежності тільки зараз нам вдалося розпочати будівництво аж трьох нових об’єктів, – садочка, школи, а ще, за підтримки нардепа Сергія Міщенка, домоглися виділення з державного бюджету 5 млн грн на будівництво спортивної зали в НВК «Ліцей «Дизайн-освіта». Це, як на мене, – величезні досягнення. Пишаюся й оновленою центральною площею, яка стала окрасою міста.
Хто б що не казав, досягненням вважаю й будівництво комплексу «Парк таун». Це демонструє, що у місті заможна громада, політично стабільна. В жодному подібному до Борисполя населеному пункті немає «Макдональдзу». І навіть не в усіх обласних центрах він є. Це добрий індикатор для інвесторів. До всього, так створюються додаткові робочі місця у місті, що є одним з основних завдань місцевої влади. Це ж стосується й будівництва бісквітного заводу, який забезпечить бориспільців понад тисячею робочих місць, а міський бюджет – мільйонами гривень.
Загалом, про це можна говорити ще довго, та найголовніше – за десять років у нас не було жодного збою в роботі комунальних служб, завжди вчасно розпочинався опалювальний сезон. І це заслуга як працівників виконавчого комітету, так і комунальної сфери.
– Що нового планується у місті?
– На жаль, сьогодні важко сказати конкретно, адже невідомо, яким буде бюджет наступного року. В планах – добудувати НВК ім. К. Могилка, розпочати будівництво садочка на вул. В.Момота, а також футбольних полів зі штучним покриттям у всіх школах.
А ще дуже хотілося б, аби Муніципальний театр, який цілком задовольняє дитячу аудиторію, обзавівся приміщенням і для дорослих. Там можна було б зробити виставкову залу для робіт талановитих українських художників. Це моя особиста мрія, але за підтримки депутатського корпусу вона реальна. Також потребує добудови й дитяча музична школа.
Ольга Рогач, «ТС», фото Тетяни Підгурської
