Маючи унікальну обдарованість, одержимий характер, він став талантом і гордістю для українців, він зробив те, чого не вдавалося зробити нікому – в 1989 році в селі Велика Олександрівка Бориспільського району створив хорову капелу, яка з 1991 року одержала звання «народної» і з того часу носить ім’я видатного українця Павла Чубинського.
Любов’ю до хорового співу, якою володів Олександр Дмитрович Зюзькін, пройнялися його однодумці і друзі. Його висока музична культура стала орієнтиром і мірилом життєвого кредо. Репертуар і палітра виконання його колективом вражала всіх: і професійних музикантів, і пересічних поціновувачів музики. Він був і творцем, і організатором, він був одним із тих, хто будував Храм Духовності незалежної України. Він вибудував свою школу мистецтва у селі, далеко від столичних переваг, але таку необхідну, і таку унікальну.
За більше ніж 25 років учасники капели внесли у свій репертуар близько 30 духовних хорових творів українських і зарубіжних композиторів, та ще стільки ж обробок народних пісень та оригінальних хорових творів. Під його керівництвом як художнього керівника і диригента 09 лютого 2015 року Народна академічна хорова капела спільно з Бориспільським камерним хором і Київським обласним симфонічним оркестром виконала всесвітньо відому ораторію «Ілія» Фелікса Мендельсона-Бартольді. Це стало подією музичного життя всієї України і не тільки.
Олександр Дмитрович Зюзькін був талановитим педагогом, який за своє життя відкрив таїну музики і співу сотням учнів школи мистецтв і дорослим учасникам капели. У хоровій капелі змінювалися покоління виконавців, але не змінювався стиль, обличчя, аура.
Своєю творчою діяльністю він переконував, формував відношення до справи, виховував гордість, повагу і любов. Розпочаті справи він доводив до логічного завершення. Народна хорова капела дивувала своїм співом не лише українців, а й любителів музики і співу багатьох країн світу. Досить назвати виступи колективу в Німеччині, Греції, Австрії, Італії, Данії, Сполучених Штатах Америки, Південній Кореї…, щоб зрозуміти всесвітній масштаб визнання його творчості – творчості Великого Митця.
Він вкотре і вкотре доводив своєю творчістю, що хоровий акапельний спів унікальний, особливо, коли  звучать голоси українців.
У колекції колективу майже півтора десятка Дипломів і Гран-Прі, які одержані за перемоги в найпрестижніших хорових змаганнях за кордоном і в Україні.
Музикант, педагог, людина високої культури, він був завжди чесним, вимогливим, відповідальним і відкритим у стосунках. Він ніколи не видавав фальші і недомовленості. Олександр Зюзькін володів глибоким знанням у світі музики і співу, він захоплювався творами живопису і літератури. Його прочитання поетичних творів було інколи оригінальним, несподіваним і емоційним. З ним можна було сперечатися про смаки і уподобання, але він завжди відстоював істинність, справжню цінність і невмирущість, значимість твору для України.
Олександр Зюзькін дарував людям радість, причому радість духовну, високу. Ще в грудні минулого року в співавторстві з Київським обласним симфонічним оркестром «Академія» Олександр Зюзькін подарував бориспільцям передноворічне диво, виконавши твори Йогана Себастьяна Баха, фрагменти ораторії «Месія» Георга Фрідріха Генделя, «Requiem» Вольфгана Амадея Моцарта.
Його любили і цінували корифеї українського хорового співу, композитори, діячі мистецтв як в Україні, так і за кордоном.
Смерть Олександра Дмитровича – це велика втрата на духовному полі українського народу, непоправна втрата для рідних, тяжка втрата для друзів і поціновувачів його таланту, всіх хто любив, пишався ним, цінував його дружбу.
Від нас пішов Творець з великої літери, який багато ще не встиг зробити задуманого. Невблаганна хвороба вирвала з лав сина України, батька, чоловіка, друга, наставника і вчителя. Ми завжди пам’ятатимемо Людину, яка своїм життям висвітлювала дорогу Духовності.

Бориспільська міська рада та її виконавчий комітет, управління культури, молоді та спорту, творча інтелігенція Бориспільщини на чолі з заслуженим працівником освіти України, поетом Миколою Боровком висловлюють щирі співчуття рідним та близьким. Смерть не в силі загасити світло і тепло сонячного таланту Олексанра Дмитровича, його вічної і безсмертної музики. Він з нами, у наших душах, у наших серцях...