До складу округу входить один населений пункт – село Іванків.

Розміщене на автотрасі Київ – Харків за 8 км від Борисполя та за 10 км від залізничної станції Бориспіль. Було центром і єдиним населеним пунктом однойменної сільської ради. З 2021 року – старостинський округ Бориспільської міської громади.
Назва Іванків, за переказами, походить від імені першого поселенця Івана Ламаша.
На території села проводилися археологічні дослідження. Найдавніші знахідки, виявлені тут, належать до доби міді – бронзи: в основному це кераміка. Між Іванковом та Борисполем досліджено п'ять скіфських курганів. Поблизу колишньої затоки річки Альти – Любки, на північ від Кучаківського шляху виявлено давньоруське городище XII – XIII ст., а неподалік давньоруське селище.
В історичних джерелах перша згадка про Іванків сягає 1508 року, коли він як частина «землі Полукнязівської» був проданий Київському пустинно-Микільському монастирю королівським товмачем солтаном Албеєвичем. Пізніше, 1552 року, Іванків належав до Київського замку. 1590 року польський сейм прийняв рішення про передачу пустуючих земель в Україні «панам молодцям запорозьким». За цим рішенням селище Іванків отримав у посесію в 1590 році козацький старшина Войтех Чановицький. Та незабаром, за участь у повстанні проти польської шляхти, Чановицький був позбавлений цієї власності. Натомість село як винагороду за придушення цього повстання (під проводом Наливайка) отримав у 1596 році польський коронний гетьман Станіслав Жолкевський. Наступною власницею Іванкова стала донька Жолкевського Софія Данилович. Багатими землями на Лівобережжі прагнули володіти також київські монастирі. Між ними та коронними ставлениками точилася боротьба. 1629 року монахи Київського Пустинно-Микільського монастиря скаржилися на Софію Данилович королю польському, що вона володіла монастирськими землями незаконно. Але ця скарга залишилася без відповіді. 1630 року під час повстання Тараса Трясила Іванків і навколишні села були спалені повстанцями.
1687 року гетьман Іван Мазепа віддав село у володіння Печерському дівочому монастирю. Зрештою воно стало власністю казни. У XVIII ст. Іванків належав до Бориспільської козацької сотні Київського полку, а із встановленням в Україні московського територіального устрою село підпорядковувалося Бориспільському волосному правлінню.
У другій половині XIX ст. населення Іванкова становили казенні селяни і козаки. У селі було дві церкви: Преображенська та Онуфріївська.
1861 року на громадському сході селян було ухвалено відкрити церковноприходську школу, яку вони зобов'язувалися утримувати своїм коштом щорічно з кожного господаря 20 коп. сріблом і для опалення по 10 кулів або по одному возу тертої соломи.
За даними 1859 року, в селі Іванкові було 288 дворів, проживало 1720 чоловік, діяло дві церкви.
В енциклопедичному словнику видання 1913 року даються такі відомості про село Іванків: жителів 3457 чол., дві церкви, школа, промислові і торговельні підприємства. На той час у селі було дві олійниці, вовнодерка, круподерка, парова молотарка, п'ять кузень, 38 млинів-вітряків.
Наприкінці XIX – на поч. XX ст. Іванків був центром волості, до якої належали сусідні села: Кучаків, Лебедин і Сенькївка. Населення волості становило 7296 чол.
За переписом 1926 року, Іванків – село Бориспільського району, центр сільської ради, до якої входили хутори Лебединщина та Підгайне. Населення разом з хуторами становило 4029 чол.
1928 року в селі створено перше колективне господарство «Комунар», а в 1929-1930 роках – три колгоспи: «ім. Будьонного», «ім. Шевченка», «9 Січня».
На виконання вказівок партійних та державних органів наприкінці 1932 року сільським активом з с. Iванків були вивезені всі зернові і продовольчі фонди колективних та особистих селянських господарств, чим люди прирікались на голодну смерть. Внаслідок жорстокого пограбування владою під час Голодомору за неповними даними в селі померло від голоду 406 чол.
Під час Другої світової війни жорстокі бої в районі Іванкова розгорнулися у вересні 1941 року, коли тут проходив шлях відступу радянських військ з Києва. Безпосередню участь у них брали моряки Дніпровського загону Пінської флотилії. Тисячі бійців загинуло, пробиваючи собі шлях на схід, намагаючись вирватися з оточення. Під окупацією село пробуло два роки – з вересня 1941 до вересня 1943 року. За два роки відправлено в Німеччину 83 чол., закатовано 24 жителі села.
Після війни село відбудовувалося. 1950 року три колгоспи були об’єднані в колгосп «Правда». На його базі 1961 року створено птахофабрику. 1974 року відбувся розподіл на два господарства – птахофабрику і радгосп «Перемога». 1989 року ці два господарства об'єдналися в птахорадгосп «Іванівський».
Наприкінці XX ст. у селі налічувалося 1313 дворів і понад 3 тисячі жителів. У селі діють загальноосвітня школа, будинок культури, бібліотека, музей, кілька магазинів, амбулаторія, відділення «Украпошти», «Нової пошти».
У 2008 році було збудовано каплицю святого Онуфрія на вшанування полеглих на полях битв та померлих у роки Голодомору.
Іванків – батьківщина поета Василя Швеця, автора багатьох (понад 10) поетичних збірок, роману "Тайнопис".