До складу округу входять два села – Любарці і Тарасівка.
Село Любарці розташоване за 20 км на схід – південний схід від Борисполя від районного центру і за 21 км, від залізничної станції Бориспіль. Було центром сільської ради, якій підпорядковувалося також село Тарасівка. З 2021 року – центр старостинського округу Бориспільської міської громади.
Як свідчать стародавні письмові джерела, колись поблизу села Любарець була затока річки Альти – Любка. Місцевість була дуже заболоченою. У наш час значна частина осушених земельних угідь поблизу Любарець обробляються, заболоченими залишаються лише невеликі ділянки.
Найдавніші археологічні пам'ятки біля села Любарець датуються IV – III тисячоліттями до н.е. Курган «Глушевська могила» внесений до Реєстру пам’яток національного значення. В урочищі Хвощувате між селами Любарці та Іванків донині знаходять рештки посуду доби міді. Поблизу північно-західної околиці села, ліворуч дороги на Іванків, на полі знаходиться група стародавніх курганів. У 1962-63 роках тут досліджено скіфський курган (IV ст. до н. є.). За 1 км від села у напрямку на село Іванків (на місці колишнього городища) було знайдено уламки посуду XI – XII ст.
Питання походження назви села породило багато здогадок серед краєзнавців. Ось лише кілька з них. За народними переказами, колись річка Альта була судноплавною. Корабель з княгинею Любою зазнав ушкоджень, і вона змушена була висадитися на невеличкому острові, де жила певний час у палаці (дворі). Дотепер називають любарчани одну з вулиць «Дворець» (офіційна назва – вулиця Лесі Українки ). Люди називали територію «Люба на ріці». Це словосполучення видозмінилося на Любарці. За іншою версією, у давні часи тут, на р. Альті, відбувся бій з половцями, який закінчився перемогою руських воїнів. Князь звернувся до воїнів зі словами: «Любі бійці мої». Потім люди, які тут поселилися, дали селу цю назву. Ще одна легенда розповідає, що в давні часи знатні люди обирали в цьому селі любих жінок і коханок. Звідси назва. Можливо, назва пішла від імені першого поселенця (Любар), і населений пункт почав називатися Любарів, а потім Любарці. Можливо, назва походить від назви річки Любки, яка колись протікала біля села.
Вперше в історичних документах Любарці згадуються 1622 року під назвою Любарів.
За «Списком населених місць Полтавської губернії» 1859 року тут було 219 дворів, проживало 2545 чоловік, діяла православна церква.
За свідченням документів перепису 1926 року, до Любарецької сільської ради, крім села Любарець з населенням 5363 чоловіки, належав хутір Березнячка з населенням 14 чоловік. На той час село підпорядковувалося Рогозівському району.
У роки Голодомору з села було вивезено всі зернові і продовольчі фонди колективних господарств та селянських обійсть. Як наслідок, померло багато жителів. Вдалося встановити прізвища 89 осіб.
Під час Другої світової війни протягом двох років було окуповане гітлерівцями. За цей час було відправлено до Німеччини 28 чоловік, закатовано 13 чоловік, спалено 116 хат, знищено церкву. На фронтах війни загинуло 435 вихідців з Любарець і Тарасівки. у братських могилах на території Любарецької сільської ради поховано 113 воїнів.
У довоєнні роки у Любарцях було 4 колгоспи – «12-річчя Жовтня», «Червона Зірка», «П'ятирічка», «Мануїльського». 1961 року колгоспи об'єднано в одне господарство – радгосп «Любарецький». 1997 року радгосп «Любарецький», відповідно до загальної тенденції роздержавлення власності, реорганізовано в колективне спільне підприємство «Любарецьке», з 2003 року – СТОВ «Любарецьке».
Наприкінці ХХ ст. у селі діяли середня школа, дитячий садок, будинок культури, бібліотека, лікарня та медамбулаторія, поштове відділення, магазини. У повоєнні роки зусиллями мешканців на новому місці збудовано Михайлівську церкву, що діє і донині. У 2020 році Любарецьку дільничну лікарню було закрито, на її базі створено відділення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання Бориспільського міського територіального центру соціального обслуговування.
На 1997 рік у селі було 1100 дворів 2553 мешканці. За оцінкою 2013 року, населення Любарець разом із Тарасівкою (де проживає менше 200 чол.) – 3005 осіб.
В українській літературі відомі імена любарчан: лауреата премії імені Т.Г. Шевченка, доктора філологічних наук літературознавця Олекси Засенка, поета Петра Засенка.
Село Тарасівка розташоване за 25 км на південний схід від Борисполя і за 5 км від автошляху Київ – Черкаси. Виникло в 20-х роках XX ст. внаслідок об'єднання хуторів і переселення жителів з Любарець. Названо Тарасівкою на честь Т.Г. Шевченка. Було підпорядковане Любарецькій сільській раді.
Під час Другої світової війни з 21 вересня 1941 до 22 вересня 1943 року перебувало під гітлерівською окупацією. У Тарасівці містилася центральна садиба колгоспу ім. Димитрова, згодом реорганізована у відділок радгоспу «Любарецький» (відділку належало 580 га землі, парникове господарство, молочнотоварна ферма).
Наприкінці XX ст. у Тарасівці проживало близько 200 чоловік, дворів – 106. Діяло підсобне господарство аеропорту «Бориспіль».
