Складається з сіл Рогозів і Кириївщина.

Село Рогозів розміщується за 16 км від Борисполя на автотрасі Київ – Черкаси, понад заплавою річки Карані, яка в давнину була судноплавною, а нині ледве пробивається слабкою течією по зарослому верболозами руслу. Рогозів знаходиться на відкритій місцевості, з усіх сторін оточений полями. У центрі села – неглибоке озерце, що зветься Біле. У 1923 – 1927 роках – районний центр Київської губернії та Київської округи, після 1927 – центр сільради (якій підпорядковане також село Кириївщина) у складі Бориспільського району. З 2021 року – центр старостинського округу Бориспільської міської громади.
Територію поблизу Рогозова досліджували археологи. В урочищах Степова долина та Городище знайдено рештки посуду доби міді (IV – III тис. до н.е.). Неподалік від села виявлено групу скіфських курганів. На околицях Рогозова знайдено рештки кісток мамонтів. Як вважають дослідники, село Рогозів виникло на межі XV – XVI століть. З цього часу маємо перші письмові згадки про нього. Ось що пише, зокрема, відомий дослідник Переяславщини Олександр Стороженко: «...судячи по підтверджуючі грамоті Сигізмунда І Яцку Лозу від 1525 року, близько цього часу встигли вже виникнути деякі нові села і селища: Жереб'ятин, Княгинин, Рогози і Воронковичи...» «Рогози» – такою, очевидно, була первісна назва Рогозова. Відомо кілька версій щодо походження сучасної назви села. Оскільки воно розташоване в низинній місцевості, поблизу річки Карані, де здавна росла рогоза, то, можливо, назва походить від назви цієї рослини. З іншого боку, О. Стороженко вважає, що назва пішла від імені одного з перших поселенців на прізвище Рогоза. Лозкам, польським шляхтичам, Рогозів належав до 1628 року, а з 1628 – Олізарам. Збереглися історичні документи, що проливають світло на питання формування, так би мовити, етнографічного складу населення села Рогозова. За часів польсько-литовського панування, воно, як і багато інших сіл на території Лівобережної України, поповнювалося втікачами з Правобережжя. Зокрема, в «Актах Люблінського трибуналу», що розглядав справи селян-втікачів, читаємо: «... найбільше вихідців дають ... Борисполю з Баришевом, Іванковом – Бежов,... Черняхов, Селець, Ловков в Житомирському окрузі, ... Рогозову – Бежов...» 1655 року землі поблизу села Рогозова, що раніше належали панам польським, гетьманським універсалом були передані у довічне користування Якиму Сомку, свояку Богдана Хмельницького.
У XVIII ст. Рогозів належить до Вороньківської сотні Переяславського полку. 1712 року селом заволодів Іван Берло, сотник вороньківський. Згодом, по смерті І. Берла, Рогозів перейшов у спадщину до його дружини і сина. На початку XVIII ст. у селі було всього 13 дворів. Після введення московського територіального устрою Рогозів став центром волості. До Рогозівського волосного правління належали села Глибоке, Любарці, Старе.
1859 року у Рогозові налічувалося 227 дворів, проживало близько 2 тисяч чоловік, діяла православна церква.
На поч. XX ст. у Рогозові було вже близько 3 тисяч жителів. Основою господарства було млинарство. На той час у селі було близько 50 вітряків.
За переписом 1926 року, Рогозів – центр району, до якого входили села: Вороньків, Єрківці, Глибоке, Жереб'ятин, Кийлів, Ковалин, Любарці, Проців, Сальків, Софіївка, Рудяків, Сошників, Старе. У 30-ті роки у Рогозові було створено чотири колгоспи: «П'ятирічка», «Косіора», «Жовтень», «Шевченка». 1936 року було організовано машинно-тракторну станцію (МТС). У роки Голодомору, за неповними даними, в селі померло від голоду 84 чоловіки. Зберігся лист колгоспників села Рогозова до Сталіна, писаний у квітні 1932 року: «3 самого початку ми стояли за радянську владу, зараз не хочемо, щоб вона втрачала авторитет, але ми вже не в силах терпіти і просимо звернути увагу – у нас уже опухли від голоду діти. Нас 284 чоловіки, щоб поодиночки нас не брали в ГПУ, ми не підписуємось».
За мужність і героїзм, виявлені при форсуванні Дніпра (1943) під час Другої світової війни, уродженцю села Братусю І. І. було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У селі встановлено пам'ятник Герою.
Ще до війни у селі було створено хор-ланку. Колектив хору брав активну участь у багатьох концертах в Україні, виступав у Москві, їхні пісні були записані на грамплатівку. Деякі з учасниць хору були запрошені до найпрестижнішого колективу України – хору, яким керував Г. Верьовка.
Наприкінці XX ст. Рогозів – село, що має понад 3 тисяч жителів, школу на 1650 місць, лікарню (у 2020 році реорганізована в амбулаторію). Діє православна церква. Радгосп «Рогозівський», утворений 1963 року на базі чотирьох колгоспів, 1996 року перетворено на колективне пайове сільськогосподарське підприємство. Тепер – агрофірма «Рогозів».

Село Кириївщина розташоване за 18 км від райцентру і за 20 км від залізничної станції Бориспіль. Було підпорядковане Рогозівській сільраді. Засноване в 20-х роках на землях поміщика Кириєвського, звідси і назва. Згадка в документах – 1926 року. Тоді тут проживало 26 чоловік. Село об'єднувалося з хуторами Бурдуківщина і Бурсуківщина. На кінець ХХ ст. в Кириївщині – 72 двори і понад сто жителів.