До складу округу входять шість сіл: Сеньківка, Андріївка, Велика Стариця, Горобіївка, Григорівка та Перегуди.

Село Сеньківка розташоване за 17 км на північний схід від Борисполя на березі річки Красилівки. Знаходиться в низинній місцевості, оточене лугами та масивами осушених боліт. У складі Бориспільського району – з моменту його утворення у 1923 році. Було центром сільської ради, які також підпорядковувалися села Андріївка, Велика Стариця, Горобіївка, Григорівка, Перегуди. З 2021 року – центр старостинського округу Бориспільської міської громади.
Археологічні знахідки свідчать, що людина проживала тут з давніх часів. За 2,5 км на південь від Сеньківки в урочищах Хрещата, Вовківня та Перевалень розташовані групи курганів, що досліджувались у 1926-1927 роках. Серед них – 17 курганів скіфської доби. На поверхні поля, а також у насипах багатьох курганів були знайдено уламки посуду доби міді (VI – III тис. до н.е.).
Перша згадка про село в історичних документах сягає 1697 року. У давні часи на цьому місці була гребля з млинами та кілька хат. Як пише історик М'якотин у «Генеральном следствии о маетностях Переяславского полка», «сприяла заселенню Сеньківки мати гетьмана Івана Мазепи», будучи ігуменею Київського дівочого Печерського монастиря, купила ці землі у поміщиків Сулимів. Назву свою село отримало, можливо, від імені першого поселенця, яке могло бути Сень чи Сенько. Тривалий час Сеньківка була власністю Печерського дівочого монастиря. За козацької України село належало до Бориспільської сотні Переяславського полку. Тоді воно було невелике, усього 35 дворів. У XVIII ст. село підпорядковувалося Гоголівській сотні Київського полку. У списку населених міст Полтавської губернії зазначено, що на 1859 рік село Сеньківка мала 131 двір і населення 798 чоловік.
Пізніші відомості про село маємо з початку XX ст. За переписом 1926 року, тут проживало 2051 чоловік. До Сеньківської сільської ради належав невеликий хутір Прусів з 24 жителями.
Під час Голодомору 1932-1933 років в с. Сенькiвка померло від голоду 55 чоловік. Вдалося встановити імена лише 32 осіб. На місці поховань на сільському кладовищі встановлено дерев’яний хрест.
У селі встановлено пам'ятник Герою Радянського Союзу Стасюку Микиті Івановичу.
Наприкінці XX ст. у Сеньківці розміщувалася центральна садиба КСП «Сеньківське». У селі діяла середня школа, будинок культури, бібліотека, лікарня. Дворів – 439, жителів – 1203.

Село Андріївка розміщується за 7 км у напрямку на північний схід від Борисполя. Місце розташування – низинна місцевість, неподалік від Андріївки знаходиться великий вільшаний ліс. Було підпорядковано Сеньківській сільській раді.
Заснована Андріївка переселенцями з села Сеньківки. Назву одержало від імені першого поселенця Андрія Пруса. За переписом 1926 року, цей населений пункт значився як сеньківський хутір Прусів. У ньому налічувалося чотири господарські володіння і 84 жителі.
За даними на 1994 рік – у селі 108 дворів і 125 жителів.

Село Велика Стариця розміщується за 20 км на північний схід від Борисполя і за 19 км від залізничної станції Бориспіль, у низовинній, колись болотистій місцевості. Село простяглося понад річкою Красилівкою, що відділяє його від сусідньої Сеньківки.
У складі Бориспільського району – з моменту його утворення у 1923 року. До 1954 року було центром сільської ради, які був також підпорядкований хутір (згодом село) Григорівка. Після ліквідації сільради підпорядковане Сеньківській сільраді.
Походження назви села, очевидно, пов'язане з його місцезнаходженням. Відомо, що на своєму шляху річки утворюють так звані стариці – петльовані ділянки русла, які вони потім залишають. Очевидно, назва села пішла від однієї з таких стариць, біля якої поселилися перші жителі.
Найдавнішу згадку про село знаходимо в актах Київського центрального архіву, де говориться, що 1629 року хутір Стариця належав до Бориспільської волості і разом з іншими селами сплачував подимний податок. Серед відомих власників села XVII – XVIII століть – княгиня Мар'яна Корецька, Аксаки та рід Сулимів. У XVIII ст. Велика Стариця належала до Гоголівської сотні Київського полку.
В архівних документах славнозвісного дворянського роду Сулим, Скоруп та Войцеховичів зберігся короткий опис цього села, що датується 1756 роком: «В полку Киевском, сотне Гоголевской – село Великая Старица, в одном – двор приезжий з строением, садком й левадою, в оном селе – посполитых дворов – 15, хат в дворах – 21 с принадлежащими к оному селу владельческими й посполитыми пахотними полями, сенокосом й лесом, прозываемый дворец Романовский».
У середині XIX ст. село значилося як власницьке і козацьке. За відомостями 1859 року, у Великій Стариці було дворів – 130, жителів – 855, церква православна – 1. Станом на 1926 рік Велика Стариця село, центр сільської ради, на території якої проживало 1727 чоловік.
У довоєнні роки в селі створено колгоспи ім. Брусиловського та ім. Петровського. Руйнування звичного життя селян за часів проведення масової колективізації не могло залишити байдужими мислячих людей того часу. Про трагічні події 30х років XX ст. у селах під Києвом (зокрема і у Великій Стариці) розповів російський письменник І. Бабель. Написані ним оповідання, об'єднані під назвою «Велика Криниця», – справедливе свідчення жорстокості, з якою проводилася колективізація, утверджувався радянський лад.
Під час Голодомору від голоду померло щонайменше 46 (дані про яких встановлені) мешканців села.
Під час Другої світової війни уродженець Великої Стариці Микита Стасюк був удостоєний звання Героя Радянського Союзу – за мужність, проявлену при форсуванні Дніпра у жовтні 1943 року.
На кінець ХХ ст. у селі – 375 дворів, 1010 жителів.

Село Горобіївка розміщується за 12 кілометрів у напрямку на північний схід від Борисполя. У складі Бориспільського району – з моменту його утворення у 1923 року.
Горобіївка виникла на початку 20х років XX ст. внаслідок об'єднання хуторів (Тельбівки, Баталіна, Верби, Зайцева, Клименка, Левченкового Гаю, Шнурків). За даними 1926 року, Горобіївську сільраду формували вказані хутори. Найбільш населеним був хутір (як зазначено у документах) Тельбівка – 547 чол., усе населення сільради - 651 чол.
У 1954 році цій сільраді було також підпорядковане село Перегуди. Проте у списку сільрад 1965 року Горобіївської вже нема, тож її ліквідували десь у цей десятирічний період і відтоді ці села належали до Сеньківської сільради.
Цікава історія виникнення назви села, яка, можливо, пішла від горобиної ночі (і це дало назву урочищу – Горобине), звідси – назва хутора, а потім і села.
В 1933 році у селі померло від голоду 14 чол.
1935 року в селі створений колгосп імені X партз'їзду, а у 50-х роках у Горобіївці існував колгосп ім. Маленкова.
За даними на 1994 рік, у Горобіївці налічувалося 174 двори та 401 житель.

Село Григорівка було підпорядковане Сеньківській сільській раді, розташоване за 22 км на північний схід від Борисполя, в низинній місцевості, на березі невеликої річки Красилівки. Назва пішла від імені першого поселенця Григорія Чуряка, який поселився тут 1926 року. За даними на 1994 рік, у Григорівці налічувалося 86 дворів і 82 жителі.

Село Перегуди розташоване на відстані 20 км на північний схід від Борисполя, в низинній місцевості на березі невеликої річки Красилівки. Було підпорядковане Сеньківській сільраді.
З історичних джерел відомо, що з середини XVIII ст. село було у власності київського полковника Юхима Дарагана, в 1762 році перейшло у спадок до його сина Івана. Під 1765-1769 роками значилося як хутір Перегудівка – військова одиниця Бориспільської козацької сотні.
За даними 1926 року, Перегуди – село, центр сільської ради, якій підпорядковувалися хутори Віта, Вовчий Ріг і Краснощокого. На той час у Перегудах проживало 395 жителів, а разом із жителями хуторів – 544.
Відомо про щонайменше 31 особу, яка померла від Голодомору.
На 1935 рік у селі існував колгосп ім. Петровського. За час німецької окупації (1941 – 1945)  45 чоловік було відправлено в Німеччину, спалено 60 хат.
Дворів 156, жителів – понад трьохсот.