КРИВОРУЧЕНКО
Степан Гаврилович
18.10.1969 / 05.02.2015

Військове звання: капітан

Військова посада: командир 4-го взводу спеціального призначення парашутно-десантної роти

Підрозділ: окремий загін спеціального призначення «АЗОВ» військової частини 3057 Національної гвардії України

Командир 4-го взводу спеціального призначення парашутно-десантної роти окремого загону спеціального призначення «Азов» військової частини 3057 Національної гвардії України Степан Гаврилович Криворученко (позивний «Вуж») народився 18.10. 1969 року у місті Сарни Рівненської області. У 12 років з родиною переїхав до Криму. Після армії продовжив службу в Німеччині. Повернувся до Феодосії, одружився, народилася донька. Голова родини пішов служити до міліції. Він стояв біля джерел феодосійського «Беркуту». У Сімферополі теж служив у «Беркуті» командиром роти. А згодом перевівся до головного управління МВС міста.

За окупації Криму Криворученко як волонтер допомагав нашим десантникам, згодом за  наказом військового командування переїхав на материкову Україну.
В Інтернеті вичитав, що набираються бійці до батальйону «Крим». Поїхав туди, проходив навчання. Згодом батальйон розформували.

У серпні 2014 року родина оселилася у м. Борисполі. Пожити у власній придбаній тут квартирі господар не встиг. Перед цим він вступив до лав Нацгвардії, входив до добровольчого батальйону «Золоті ворота», тренував молодих бійців, яких жартома називав «мої вуженята». Тричі писав рапорт, просився на фронт. Але командування не хотіло його відпускати, адже він був спеціалістом високого класу, хорошим педагогом. Його любили молоді бійці. Але Степан вважав, що його місце на передовій.

У листопаді 2014 року разом зі своєю командою перевівся із «Золотих воріт» до полку «Азову», де згодом командував розвідувальним загоном

Пішов воювати в зону АТО 19.12.2014 року після урочистих проводів на Софіївській площі у Києві.

Як згадують бойові побратими бійця, коли наприкінці грудня група прибула на базу полку поблизу Маріуполя, весь вільний час проводили на полігоні та на тренуваннях, вдосконалюючи майстерність володіння зброєю, прийомами рукопашного бою тощо. Криворученко вільно володів усіма видами зброї, бойовими мистецтвами. Був майстром спорту з боротьби. Коли змучені виснажливими тренуваннями хлопці казали: «Ми добровольці» - він їм відповідав: «Добровольці залишилися вдома, зараз ви солдати, тож, брати, до роботи, піт береже кров». Він  також повторював, що якщо хтось  з групи загине, завдання інших – помститися ворогу за смерть побратима.

Загинув 05.02.2015 року біля села Широкине (за іншими даними – під Саханкою) Новоазовського району Донецької області під час зіткнення із ворожою диверсійною групою, потрапивши в засідку. Боєць підірвався на розтяжці та отримав мінно-вибухову травму. Як командир, він завжди ходив зі своєю групою на складні завдання. Завжди сам визначав, хто у якому порядку рухатиметься. І для себе обирав найбільш небезпечну позицію. Якщо більша небезпека загрожувала замикаючому, він замикав групу, якщо першому – він ішов попереду. Того фатального дня Криворученко спочатку очолював групу, але коли усвідомив, що на території, де вони просувалися, можуть бути розтяжки, поставив першим одного з бійців, а сам зайняв другу позицію. Адже коли вибухає заряд на розтяжці, найбільше дістається другому. Перший боєць зачепив розтяжку та отримав численні складні поранення, але вижив. А командир, прийнявши на себе основний удар, загинув. Можна вважати, що він накрив собою гранату, врятувавши 6 молодих побратимів, хлопців 20-23-х років.

Завдяки даним, здобутим розвідгрупою Криворученка та інших розвідувальних груп, вдалося якісно підготувати операцію під Широкіним, в ході якої було звільнено низку населених пунктів, що перебували у сірій зоні – Павлопіль, Лебединське, Опитне і саме Широкине. Це дозволило зайняти стратегічні висоти, які прикривають вихід до Маріуполя.

У захисника залишилися матір, дружина Наталія та донька Катерина.

Похований 09.02.2015 у місті Борисполі на Рогозівському кладовищі. На його честь у місті було названо вулицю, а на будинку по вулиці, де він жив, встановлено пам'ятну дошку. У Сарнах на Рівненщині встановлено дві меморіальні таблички бійцеві.

Державні нагороди: