Городько Павло Васильович (позивний «Батя») народився 6 червня 1968 року. Все життя проживав у Борисполі. Його батьки працювали у місцевому радгоспі. Хлопчик навчався в 3-й школі міста. Захоплювався музикою, мав свій аматорський рок-гурт. У 1983 році юнак вступив до ПТУ-3 (зараз – ДПТНЗ «Бориспільський професійний ліцей»), де оволодів професією бульдорезиста. Там же він активно займався спортом, зокрема, важкою атлетикою. У 1986 році Павло розпочав роботу службу в армії – служив у Московській області. Того ж року встиг одружитись. У 1989 році в родині народжується син Павло. Через декілька років пішов на державну службу у виправну колонію с. Мартусівка Бориспільського району, де займав посади старшого прапорщика, начальника караулу. Згодом вийшов на військову пенсію. Коли восени розпочалась Революція Гідності, чоловік не вірив у позитивні зміни, бо надто був розчарований революцією 2004 року. Проте, коли на головній площі країни 30 листопада було жорстоко побито і розігнано молодь він стає активістом у Борисполі. На момент окупації Криму працював в охоронній фірмі. Але події в державі не обходили його стороною. Тому часто навідувався до міського військкомату. У березні 2014-го отримав повістку. Рішення було добровільним попри проблеми зі здоров’ям. Навчання проходив в Білій Церкві разом із 72-ю бригадою, з якою пов’язав свій бойовий шлях. На початку травня чоловік уже був на Донбасі. Побував під Амвросіївкою, Волновахою, навіть ніс службу на кордоні – в районі Красного Партизана. Справжнє бойове хрещення старший сержант пройшов під селом Зеленопілля Луганської області, де вранці 11 липня 2014-го внаслідок ракетної атаки ворога на базовий табір українських військовослужбовців загинули десятки солдат, більше сотні було поранено. Чоловік дивом вижив (сам вважав, що його врятував медальйон-оберіг), його відкинуло в більш безпечне місце. Але було отримано тяжку вибухову травму. Городько часто згадував, що у них була імпровізована дошка, на якій розміщались дитячі малюнки з побажаннями до солдат. Попри «реактивне пекло», яке тривало в таборі, дошка майже не постраждала, на відміну від бойової техніки. 16 липня 2014 року отримав 10 днів відпустки. В колі родини йому стало гірше, втрачав свідомість. У Київському госпіталі бійцю діагностували перелом ребер; плечі, шия були посічені осколками. Лікарі не змогли вчасно розпізнати початок важкої хвороби у воїна. Був демобілізований у лютому 2015 року. Попри ускладнення хвороби, не стояв осторонь проблем війни. Тримав зв'язок з побратимами, цікавився питаннями волонтерства на території Бориспільщини. Армія посідала одне з чільних факторів його життя – часто казав «Я мало повоював». Важко переносив смерть молодих воїнів. Внаслідок тяжкої хвороби помер 12 квітня 2016 року. Похований на Рогозівському кладовищі. |
