12 лютого 1971 року в Борисполі на Київщині народився Валерій Гудзь – командир 24-ї окремої механізованої бригади ЗС України, Герой України.

Розпад радянського союзу застав Валерія Гудзя на останньому курсі Рязанського вищого повітрянодесантного командного училища. Як тільки стало відомо про проголошення незалежності України, він подав рапорт на переведення до Збройних Сил України. Командування училища не схвалило вибір Валерія Гудзя, але перешкодити йому не змогло.

Повернувшись до України, Валерій Гудзь служив у 79-му окремому аеромобільному полку в Миколаєві. У 2001 році звільнився в запас у званні майора і повернувся у рідний Бориспіль. Крім військової служби, він також захоплювався боксом – був майстром спорту. Тож його запросили працювати тренером у місцевій спортивній школі. Згодом Валерій Гудзь також почав викладати Основи захисту Вітчизни та фізкультуру у Бориспільському професійно-технічному ліцеї. Також він брав активну участь у громадському житті міста: заснував військово-патріотичний клуб “Боривітер” і завдяки власному авторитету та довірі був обраний депутатом районної ради.

У 2014 році, з початком російської анексії Криму, Валерій Гудзь вирішив повернутися до війська та отримав направлення у Білу Церкву до 72-ї окремої механізованої бригади. Там його спочатку призначили командиром взводу, але вже за кілька місяців доручили командувати ротою. Служив уродженець Борисполя під позивним “Сімдесят дев’ятий”.

У найближчі місяці він пройшов зі своїм підрозділом важкі бої на Луганщині і Донеччині. Наприкінці серпня біля міста Старобешеве на Донеччині росіяни влаштували засідку на групу “Сімдесят дев’ятого”. Коли колона українських захисників зупинилася, окупанти почали її обстрілювати з різноманітних видів зброї. Командир отримав поранення, але попри це зміг вивести своїх бійців з-під обстрілу. Більше того, скориставшись моментом, провів успішну контратаку на ворожі позиції.

У вересні 2014-го Валерій Гудзь став командиром 3-го батальйону 72-ї ОМБр. Брав участь у боях в районі Волновахи на Донеччині – біля сіл Петрівське, Біла Кам’янка та Новоласпа. Керував бойовими діями зі звільнення околиць Докучаєвська та панівних висот у степах Приазов’я.
Валерій Гудзь отримав звання підполковника й у липні 2015 року став заступником командира 72-ї бригади. Того ж року, він був удостоєний ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Розголос про особисту мужність та військову майстерність “Сімдесят дев’ятого” поширився далеко за межами війська. Відтак, бойові заслуги Валерія Гудзя були відзначені недержавною нагородою “Народний Герой України”. Тоді ж окупанти, які зазнали численних втрат від його підрозділу, від люті та ненависті почали називати Гудзя “чорним комбатом”.

У грудні 2017 року досвідченого офіцера призначили командиром 24-ї окремої механізованої бригади, яка дислокувалась у місті Яворів на Львівщині. На чолі цієї частини він брав участь у боях в районі Авдіївки на Донеччині.

Маючи командирський талант та значний бойовий досвід, неодноразово рятував побратимів. В інтерв’ю зізнавався, що життя бійців для нього – головне, і тому він намагався максимально зменшувати втрати, бо, як сам казав: “ненавидів втрачати людей”.

“Не терплю дешевого патріотизму, коли людей кличуть кидатись грудями на амбразури. Справжній фахівець такими речами гидує. Якщо ти професіонал, то зобов’язаний зробити усе, аби виконати бойове завдання без людських втрат”, – розповідав в інтерв'ю “Федорович”, як ще називали свого командира підлеглі.

У листопаді 2019 року Валерію Гудзю достроково було присвоєно звання полковника. Наступного року він став слухачем Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.

Навчання перервав 24 лютого 2022 року, з початком широкомасштабного вторгнення росіян в Україну. Полковник Гудзь повернувся до 24-ї окремої механізованої бригади для її підсилення. Відразу долучився до наступальної операції біля Попасної на Луганщині.

У ході жорстоких боїв з окупантами, 12 березня 2022 року Валерій Гудзь загинув.

15 березня його поховали у Борисполі. Наступного дня президентським указом полковника Гудзя було посмертно удостоєно звання Герой України. На честь Валерія Гудзя у рідному місті названо вулицю та провулок.