Розглянувши ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.01.2024, справа № 359/12689/23, провадження № 2/359/1161/2024, відповідно до статей 19, 157, 158, 159, 161 Сімейного кодексу України, статей 11, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», підпункту 4 пункту б) частини 1 статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи рекомендації Комісії з питань захисту прав дитини (протокол від 05.03.2024 № 4), виконавчий комітет міської ради ВИРІШИВ:

1. Погодити висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору про визначення місця проживання малолітнього ***, 16.04.2012 року народження (додається).

2. Висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору про визначення місця проживання малолітнього ***, 16.04.2012 року народження, надати до Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

3. Контроль за виконанням цього рішення покласти на заступника міського голови Бистру Л.Г.

Секретар міської ради                                                           Владислав БАЙЧАС

ПОГОДЖЕНО
Рішення виконавчого комітету міської ради
11.03.2024 № 260

Висновок
органу опіки та піклування щодо розв'язання спору про
визначення місця проживання малолітнього
***, 16.04.2012 року народження

На виконання ухвали Бориспільського міськрайонного суду від 11.01.2024 про надання висновку про розв’язання спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ***, 16.04.2012 року народження, та неповнолітньої ***, 16.11.2007 року народження, повідомляємо наступне.
Від спільного шлюбу у громадян *** та *** народилося двоє дітей ***, 16.11.2007 року народження, та ***, 16.04.2012 року народження.
Стосунки між батьками не склалися, тому, відповідно до рішення Бориспільського міськрайонного суду від 03.05.2017, справа № 359/867/17, шлюб між *** та *** розірвано.
Після розірвання шлюбу між батьками, відповідно до наявних у справі матеріалів встановлено, що діти *** та *** залишилися проживати з матір’ю, громадянкою ***, за адресою: вулиця ***, місто Бориспіль Київська область.
У позовній заяві зазначено, що діти проживаючи з матір’ю, впродовж місяця виявили бажання проживати з батьком громадянином ***, тобто з початку літа 2017 року.
На даний час діти проживають з батьком, громадянином ***, та його дружиною за адресою: вулиця ***, місто Бориспіль, піклуються про здоров’я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечують дітям достатній життєвий та культурний рівень, створили належні умови для життя, розвитку та відпочинку дітей, що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов від 21.02.2024 № 23 та оцінкою потреб родини від 21.02.2024.
Згідно до характеристики Бориспільського ліцею «ОСНОВА» малолітній Назар характеризується як старанний, дисциплінований, працелюбний учень, завжди виконує домашні завдання, а також є старостою класу.
Згідно до положень ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Батько, громадянин ***, працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Профі Тент» на посаді виконавчого директора та має стабільний заробіток, що дає можливість забезпечувати нагальні потреби дітей.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.01.2024 справа № 359/12689/23 провадження № 2/359/1161/2024 та долучені матеріали розглядали на засіданні комісії з питань захисту прав дитини від 05.03.2024.
Відповідно до п. 3 ст. 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Таким чином, неповнолітня ***, 16.11.2007 року народження, самостійно приймає рішення щодо місця свого проживання з одним із батьків.
Станом на дату підготовчого засідання та відповідно до заяви громадянки *** від 21.02.2024, сторонами визнано, що діти проживають разом з батьком, громадянином ***, та дійшли згоди щодо місця проживання малолітнього ***, 16.04.2012 року народження.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Так, згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до абзацу 3 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12 червня 2009 року, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з’ясування і дослідження інших обставин справи.
Позивач, громадянин ***, не надав жодних документів, а орган опіки та піклування не встановив факти, що свідчили б про наявність спору між батьками щодо визначення проживання дитини.
Варто зауважити, що діти проживають з позивачем з 2017 року, а позов поданий 28.12.2023.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі  № 522/8782/16-ц  роз’яснив, що мається на увазі під відсутністю предмета спору.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову.  
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову.
Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникнення).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Враховуючи зазначене, орган опіки та піклування вважає, що у даній справі відсутній предмет спору.