| Народився 16.07.1983 у м. Новий Буг Миколаївської області. У 2015 р. переїхав на постійне місце проживання в м. Бориспіль. З початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію України Роман Шевченко, щоб убезпечити родину, провів її до кордону з Польщею. Повернувшись у Бориспіль, добровільно звернувся до місцевого військкомату із запитом приєднатися до лав ЗСУ. До середини березня Роман перебував у складі ТрО Борисполя. Згодом отримав офіційну повістку від військкомату. Попередньо пройшовши військову підготовку, на початку квітня 2022 року солдат-артилерист Роман Шевченко був направлений до 43-ї ОАБр. Через місяць отримав підвищення: став командиром відділення старшого офіцера батареї. Роман Шевченко загинув як герой 07 червня 2022 року поблизу населеного пункту Івано-Дар’ївка Бахмутського району Донецької області. Поховано Героя в м. Бориспіль Київської області на Алеї почесних поховань Рогозівського кладовища. У Романа Шевченка залишилася дружина – Калініна Олена Геннадіївна, двоє синів – Гліб та Данило; батьки – Василь Семенович та Наталія Леонідівна Шевченки (проживають у Миколаївській обл.) Теплі спогади про чоловіка залишила його дружина Олена: «…Він, як батько двох синів, радів, що підростає йому гідна зміна, намагався у вільний від роботи час проводити з дітьми якісь ігрові заняття, бесіди, навчати елементарним навичкам чоловічої праці, самоорганізації. Діти все пам’ятають… Мій Рома – багатогранна особистість. У школі й академії мав високі здібності до точних наук. Вищий навчальний заклад закінчив із відзнакою. Володів гарним голосом, співав і грав на гітарі. Мав прекрасну пам’ять, про нього друзі казали, що він – ходяча енциклопедія. Розумію, що це природні дані – мати чіпку пам’ять, але ж, уявляєте, він уже в другому класі захопився читанням енциклопедії, таким чином поповнював свої знання й розвивав пам’ять. Він усе життя, скільки його знаю, любив читати. Любов до книги передав і своїм дітям.
Роман подбав і про сімейний затишок. Незадовго до війни ми купили у власність новий будинок. Проте не встигли пожити в ньому усі разом – 24 лютого почалася війна. Чоловік відвіз нас до кордону з Польщею, а сам записався до місцевої тероборони. Невдовзі отримав повістку з військкомату – і такий був щасливий, розповідав нам пізніше сусід. «Нарешті, понюхаю пороху! Послужу матері Вітчизні», – говорив йому. Світлої і незгасної пам’яті воїну-Герою РОМАНУ ШЕВЧЕНКУ! | 
