У бою за Україну, її свободу, цілісність і незалежність, залишаючись вірним військовій присязі, на Донеччині загинув наш Герой-земляк, відважний захисник, справжній патріот, солдат, кулеметник стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону 53-річний Роман ПРОКОПЕНКО з Борисполя.

Церемонія прощання з Героєм відбудеться 10 червня 2024 року о 10:00 на Книшовому меморіальному парковому комплексі. А опісля –  поховання на Рогозівському кладовищі (м. Бориспіль)
Громадо! Всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!

Роман Прокопенко народився 21 липня 1970 року у селі Мартусівка Бориспільського району. Після закінчення Ревненської загальноосвітньої школи (нині Ревненський ліцей Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області) продовжив навчання у Морехідному училищі технічного флоту у м. Одеса. А далі – строкова військова служба, плани на майбутнє. 15 років прожив в Одесі, створив сім’ю, у якій народився син.
Та як би захоплювало море, душа тягне до рідного краю, до болю знайомих краєвидів. У 2006 році разом з родиною оселяються у Борисполі. У місті, яке зберігає безліч приємних спогадів і подій, де живуть близькі серцю люди і яке чуло так багато планів на майбутнє та мрій, яким і не судилося здійснитися. У місті, яке тепер прийме нашого Героя в обійми вічного спочинку..
Здавалося, Роман знає всіх, бо ж не було такого, щоб під час прогулянки містом він не зустрів когось зі знайомих – з теплом та щирістю відгукувався про людей, бо ж мав добре серце. «Він був дуже-дуже добрим!», – повторює згорьована дружина.
Відповідальний, турботливий, надійний, люблячий, чуйний, щирий життєлюб – таким назавжди залишиться у пам’яті тих, хто Романа знав особисто. Мав багато друзів, знайомих і велике коло спілкування. Його завжди любили, поважали та цінували, до його слова дослухалися і захоплювалися, як людиною.
З перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію вільної, незалежної держави Роман без вагань та зволікань пішов до військкомату та приєднався до лав Збройних Сил України. У березні 2024 року разом з побратимами вирушив на українську Донеччину допомагати іншим нашим захисникам виганяти російську нечисть з рідної землі. І обрав собі позивний «Одеса», любов до якої зберіг повз все життя.
Разом з побратимами брав участь у багатьох військових операціях. Після успішного визволення населеного пункту від російських окупантів був нагороджений почесною відзнакою командира бригади «Сила волі».
Роман хоч і намагався часто телефонувати, але багато не розповідав, аби рідні не хвилювалися. З усіма рідними завжди закінчував розмову словами: «Я вас так люблю!».
«Тут пекло…», – коротко говорив та ні на секунду не сумнівався, що його рішення було правильним.
30 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині життя нашого Героя обірвалося …

У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...
Нехай душа загиблого знайде вічний спокій, а Господь прийме, де праведні спочивають!

Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!