Невимовно боляче, коли війна забирає найкращих синів України: молодих, талановитих, красивих, мужніх, патріотичних… Саме таким був  стрілець відділення охорони, взводу охорони, 126 роти охорони 25-річний солдат Руслан ЯКУБОВ.

Церемонія прощання з Героєм відбудеться 25 липня 2024 року о 10:00 на Книшовому меморіальному парковому комплексі. А опісля – поховання на Алеї Героїв Рогозівського кладовища (м. Бориспіль).
Громадо! Всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!

Руслан народився і виріс у Борисполі, був єдиним,  найулюбленішим сином у родині. Закінчив Бориспільську загальноосвітню школу № 1 імені Юрія Головатого, після чого вступив до коледжу, а згодом і до Національного транспортного університету. За словами мами Наталії, Руслан був особливою дитиною, відрізнявся своєю самостійністю, цілеспрямованістю, дисципліною, силою духу і характеру. Разом з тим він був надзвичайно красивим, веселим і добрим, любив життя, мав багато друзів, кохану дівчину… Батьки пишалися своєю дитиною і безмежно любили. Одного разу мама дізналася, що її син самостійно, за допомогою інтернету, навчився професійно грати на гітарі та співати, чим дуже здивував і розчулив рідну людину.

Батько Руслана - професійний військовий, тож по завершенню навчання син також вирішив піти на військову службу і в листопаді 2021 року підписав контракт з військовою частино А 2215. А вже через три місяці розпочалося повномасштабне вторгнення російських окупантів в Україну… За час війни Руслан неодноразово просився на передову, хотів захищати свою Батьківщину в бою, допомагати побратимам виганяти ворога з рідної землі. У травні 2024 року його разом з товаришами прикомандирували до підрозділу десантно-штурмових військ і відправили в підтримку нашим з’єднанням на Харківський напрямок, де на той час йшли виснажливі бої. Поблизу Вовчанська під час безкінечних обстрілів Руслан отримав важке поранення. Лікувався спочатку в Харкові, а згодом в лікарнях Києва. Переніс 19 операцій. Мама весь час була поряд з сином, підтримувала його, мріяла, як після одужання вони разом поїдуть в подорож, а згодом відкриють кав’ярню, працюватимуть і просто житимуть. Батько ж у цей час продовжував боронити Україну від окупантів.

Руслан боровся за життя, стійко переносив біль, операції, наркози, процедури. «За весь час у лікарнях він не зронив жодної сльози, настільки він був сильним духом» - говорить мама. Але 23 липня 2024 року серце її сина зупинилося. Не вистачить у світі слів, аби втішити, зарадити, допомогти. Страшна війна відібрала найдорожче не лише у родини і в кожного українця, адже саме такі світлі, сміливі, щирі, молоді люди є нашою надією на краще майбутнє. Кожна втрата для України є трагедією і біллю, що не вщухає.

Висловлюємо щирі слова співчуття і підтримки родині Героя у цей важкий час! Безмежно шануємо подвиг відважного захисника, який віддав життя за нашу свободу.

Світла і вічна пам’ять воїну!