Церемонія прощання з Героєм відбудеться 11 жовтня 2024 року о 10:00 на Книшовому меморіальному парковому комплексі.
А опісля – поховання на Рогозівському кладовищі (м. Бориспіль)
Громадо! Всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!
Руслан Миколайович Кулик народився 16 лютого 1999 року у м. Ульяновка (нині Благовіщенське) Кіровоградської області в родині військовослужбовця та медика. У 2007 році родина переїхала до Борисполя.
Після закінчення Бориспільського ліцею імені Костянтина Могилка вступив до Національного авіаційного університету, де опанував спеціальність «Кібербезпека».
Щирий, відповідальний, цілеспрямований Руслан був єдиною дитиною в сім’ї, їхнім справжнім помічником та гордістю. Дуже любив тварин, мав багато друзів.
Здавалося, що у ньому поєднувалося непоєднуване: велике добре серце та мужність, відвага. Справжній Чоловік з великої літери, незважаючи на свій молодий вік.
Коли у лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення росії на територію вільної, мирної, незалежної України Руслан разом з батьком у перший ж день, 24 лютого, без вагань пішов до військкомату.
Це було його добровільне, добре зважене і обдумане рішення у свої 23 роки – захищати свою матір, тітку, сестру, бабусь, кохану дівчину. Як і більшість добровольців, Руслан не був професійним військовим і вперше взяв до рук зброю 24 лютого 2022 року. Але він ні на мить не побоявся, бо це був усвідомлений вибір справжнього чоловіка.
Спочатку приєднався до 137 батальйону територіальної оборони, де служив сапером, і свій перший бій мужньо дав на Донеччині, пліч-о-пліч з побратимами захищаючи кожен клаптик української землі. Не ховався за спинами інших, не нарікав на труднощі… Робив усе, щоб наблизити нашу Перемогу.
Коли ж батальйон повернувся на ротацію, був переведений до управління 114-тої окремої бригади територіальної оборони, де знадобилися знання в галузі кібербезпеки, які Руслан опанував під час навчання в університеті. А коли прийшов час знову стати в бій – вирушив разом з побратимами на Харківщину виганяти рашистів.
04 жовтня 2024 року під час евакуації пораненого побратима старший солдат Руслан Кулик потрапив під ворожий мінометний обстріл, у результаті якого отримав смертельні поранення.
У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...
Його життя нещадно обірвала війна… І поки його ім’я лунатиме звідусіль та у молитвах до Господа, він житиме вічно у нашій пам’яті… Бо завдяки таким, як він, незламним патріотам та відважним воїнам, ми маємо безцінне – життя. Подвиг і жертви Героїв і Героїнь, принесені на вівтар Перемоги, безсмертні…
Цінуймо живих захисників і захисниць, гідно шануймо тих, хто повернувся на щиті. І сьогодні кожен з нас має робити все можливе і неможливе, аби бути надійним тилом для тих, хто нині у пеклі веде смертельну боротьбу проти рашистського кодла…
Бути воїном – жити вічно!
Честь!
