І щоденно у книзі вічної пам’яті викарбовуються нові імена Героїв, які ціною власного життя захищали Батьківщину та кожного з нас від російських окупантів. Відтепер вони захищатимуть нас із неба…
У невимовній скорботі сьогодні і наша громада, адже до рідного дому на щиті повернувся наш земляк, відважний захисник, справжній патріот, випускник Бориспільської загальноосвітньої школи №3 (нині Бориспільський ліцей «Патріот»), солдат, старший навідник мінометного взводу мінометної батареї 137-ого окремого батальйону територіальної оборони 44-річний Андрій ШКОЛА з Борисполя.

Церемонія прощання з Героєм відбудеться 14 квітня 2025 року о 10:00 на Книшовому меморіальному парковому комплексі. А опісля – поховання на Алеї Героїв Рогозівського кладовища (м. Бориспіль).
Громадо! Всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!

Андрій Вікторович Школа народився 15 жовтня 1980 року у м. Бориспіль.
Після закінчення Бориспільської загальноосвітньої школи №3 (нині Бориспільський ліцей «Патріот») пройшов військову строкову службу. До повномасштабного вторгнення росії на територію України впродовж багатьох років працював комплектувальником в авіакомпанії «МАУ».
 «Найкращий син, чоловік, батько, брат. На ньому все трималося!.. Ніколи не виходив з дому, щоб не поцілувати дружини і обійняти дітей…» – згадує згорьована родина.
Теплий спомин про Героя бережуть і сусіди, які говорять, що такого хорошого сусіда ще пошукати треба, таких не було і вже не буде.
Ніколи і в ні в чому не відмовляв та не тримав зла. І хоча сам не любив просити про допомогу, але іншим завжди допомагав.
Добрий, турботливий, відповідальний, працьовитий, мав багато друзів. З прекрасним почуттям гумору й сміхом, який впізнавали всі знайомі і рідні.
Вміло працював руками: ремонтував автомобілі і вдома був справжнім господарем. Захоплювався риболовлею. Син все чекав тата, щоб разом поїхати ловити рибу… Та не судилося…
У перший ж день повномасштабного вторгнення росії на територію вільної, незалежної України Андрій добровільно пішов до військкомату. Спочатку у лавах територіальної оборони захищав родину та рідне місто, а згодом разом з побратимами вирушив на пекельні напрямки.
Як турботливий син, чоловік та батько завжди знаходив час вийти на зв’язок з найріднішими. Навіть у найважчі часи надсилав хоча б декілька слів, що живий, щоб його найрідніші не хвилювалися.
Піклувався та хвилювався і за своїх побратимів: «Як же хлопчики мої без мене?»
За мужність і успішне виконання завдань під час бою був нагороджений відзнакою «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних сил України.
07 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання на Херсонщині життя нашого Героя обірвалося...

У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...  Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!