Хрестик за хрестиком вишивала мати сорочку синові. Ніби долю вишивала – червоний, чорний, червоний, чорний… А за кожною стяжкою вимовляла молитву – сильну, цілющу, материнську! Аби зберегла, аби захистила!.. Не зберегла, не захистила – ще один син матері-України повернувся до рідного дому на щиті…
У бою за Україну, її свободу, цілісність і незалежність, залишаючись вірним військовій присязі, на Донеччині загинув наш земляк, відважний захисник, справжній патріот, випускник Бориспільської загальноосвітньої школи №8 (нині Бориспільський ліцей «Основа»), старший солдат, стрілець (помічник кулеметника) взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) батальйону оперативного призначення Національної гвардії України 35-річний Дмитро КРАВЧЕНКО з Борисполя.

Церемонія прощання з Героєм відбудеться 12 червня 2025 року о 10:00 на Книшовому меморіальному парковому комплексі. А опісля – поховання на Алеї Героїв Рогозівського кладовища (м. Бориспіль).
Громадо! Всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!

Дмитро Миколайович Кравченко народився 5 вересня 1989 року у м. Бориспіль у багатодітній родині, де у любові та злагоді зростало троє дітей – Дмитро був наймолодшим.
Після закінчення Бориспільської загальноосвітньої школи №8 (нині Бориспільський ліцей «Основа») вступив до Національного авіаційного університету на спеціальність «Інформаційна безпека».
Добрий, турботливий, веселий, життєрадісний, відповідальний, завжди підставить плече допомоги – таким назавжди запам’ятають Дмитра рідні, близькі, колеги, друзі. А друзів у нього було дуже багато! Мама згадує, як на святкування Дня народження його друзі принесли квіти: «Дякуємо за такого друга».
Дмитро дуже чуйним та турботливим. Навіть під час проходження служби намагався знайти час і можливість привітати маму зі святом. До цього часу квітує квітка, яку Дмитро замовив через Інтернет та через кур’єра подарував мамі на свято весни… А який ж був приємний сюрприз, коли минулого року у день свого ювілейного дня народження мама на порозі побачила свого сина-захисника…
З дитинства обожнював футбол. Спочатку з захопленням відвідував ігри ФК «Борисфен» (Бориспіль), а згодом став справжнім вболівальником ФК «Шахтар» (Донецьк) – намагався не пропускати жодну гру, у якому б місті не грала улюблена футбольна команда. Мріяв повернутися і на стадіон «Донбас Арена», та не судилося…  А ще мав велику раритетну колекцію квитків на футбол з часів заснування ФК «Борисфен» і до останньої гри, яку відвідав.
До повномасштабного вторгнення росії на територію України працював у ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Коли ж росія розпочала повномасштабне вторгнення, Дмитро двічі приходив до військкомату, де йому відмовляли: через проблеми з зором з дитинства мав статус «обмежено придатний». А коли прийшов втретє – приєднався до лав Національної гвардії України. Став кухарем і водночас був справжнім побратимом: як тільки виникала необхідність ніколи не відмовляв та виходив на позиції.
Згодом після проходження навчання у Німеччині був переведений до іншої бригади оперативного призначення НГУ. «Мамо, на війні треба все уміти робить…» – пояснював своє рішення рідним, чому не залишився на посаді кухаря. Разом з побратимами обороняв рідну землю на Лиманському, Куп’янському, Покровському напрямках.
Найбільшою цінністю для Дмитра була його родина, у якій він виріс, тому мріяв створити і свою. Разом з коханою Катею будували плани на майбутнє, яким і не судилося здійснитися…

03 червня 2025 року на Донеччині життя нашого Героя обірвалося...

У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...  Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!