І ніколи вона не відмиє той страшний злочин, який нині вчиняють окупанти, а голоси та образи невинно убієнних українців будуть праведним відлунням через роки, століття…
У бою за Україну, її свободу, цілісність і незалежність, залишаючись вірним військовій присязі, на Херсонщині загинув наш земляк, відважний захисник, справжній патріот, учень Бориспільського ліцею «Перспектива» імені Володимира Мономаха (1-9класи), старший солдат, головний сержант-командир бойової машини реактивного артилерійського відділення реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї 32-річний Вадим МІНАКОВ з Борисполя.

Церемонія прощання з Героєм відбудеться 28 червня 2025 року о 10:00 у Свято-Миколаївському храмі. А опісля – поховання на кладовищі по вул. Бежівка (м. Бориспіль).
Громадо! Всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!

Вадим Миколайович Мінаков народився 28 березня 1993 року у м. Бориспіль. З дитинства захоплювався футболом, мав значні успіхи та досягнення, тому після завершення 9 класів Бориспільського ліцею «Перспектива» імені Володимира Мономаха перейшов до навчального закладу у с. Щасливе, де продовжував вдосконалювати свою майстерність. Грав у складі ФК «Княжа», мав багато нагород та медалей.
Та, на жаль, футбольна кар’єра не склалась. Втім жаги до життя та інтересу до інших вподобань Вадим ніколи не втрачав. З юних літ цікавився автомобілями та особливостями їх ремонту, впродовж всього життя проніс захоплення риболовлею та полюванням.
Добрий, активний, позитивний, з загостреним почуттям справедливості Вадим мав дуже багато друзів, адже він ніколи і нікому не відмовляв у допомозі, завжди був на стороні тих, хто потребував захисту.
З перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію України разом з двоюрідним братом та кумом вступив до Добровольчого формування територіальної громади. Коли ж ворог відступив з Київщини, вже у травні 2022 року добровільно приєднався до лав захисників України у складі 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців. Пліч-о-пліч з побратимами давали гідну відсіч на випаленій ворогом землі Донеччини, що ні на секунду не стихали пекельні бої.
І навіть там, на передовій, не втрачав оптимізму та знаходив час для риболовлі та полювання, а потім пригощав побратимів. Дуже любив тварин і ніколи не оминав «бойових» собак та котів, яких разом підгодовували та давали прихисток.
Під час проходження військової служби Вадиму зробили операцію, але ж і це не зупинило захисника, який так і сказав рідним: «Я не повернуся, поки не заберу брата з полону і всі окупанти не покинуть нашу землю!».
Вадим був мужнім та незламним бійцем, а ще надійним побратимом. Під час одного з виходів після успішно виконаного бойового завдання на очах Вадима загинув його побратим, який був для нього справжнім другом. І ця смерть впала важким каменем на серці нашого захисника, бо ж він не зміг врятувати того, з ким боролися пліч-о-пліч.
Влітку 2024 року Вадим був переведений до іншої окремої механізованої бригади, яка стояла на захисті незламної Херсонщини. І там, у новому колективі, швидко знайшов своїх та за досить короткий період служби показав себе чи не з найкращого боку, бо ж керівництво часто ставили Вадима за приклад справжнього бійця.

11 червня 2025 року під час виконання бойового завдання на Херсонщині життя нашого Героя обірвалося...

У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...  
Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!