Неможливо підібрати слова, аби виразити той біль, який точить серце кожного з нас, адже на щиті повернувся наш відважний захисник, справжній патріот, молодший сержант, водій-електрик відділення артилерійського взводу артилерійської батареї управління 55-річний Володимир ЯРОВИЙ.
 Церемонія прощання з Героєм відбудеться завтра, 21 серпня 2025 року, о 10:00 у Свято-Миколаївському храмі. А опісля – поховання на Алеї Героїв Рогозівського кладовища (м. Бориспіль).
Громадо! Всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!
Володимир Петрович Яровий народився 3 травня 1970 року у с. Ташань Переяслав-Хмельницького району (нині Бориспільського району) Київської області. Разом з двома старшими сестрами зростав у любові та злагоді у багатодітній родині, де був наймолодшим. Після закінчення Ташанської загальноосвітньої школи здобув вищу освіту у Харківському аграрному інституті, проходив строкову військову службу.
Добрий, чуйний, надійний, вірний, комунікабельний, відповідальний, з позитивним поглядом на життя - таким назавжди Володимир залишиться у пам'яті тих, хто знав його особисто. Ніколи і ні в чому не відмовляв, міг останнє віддати, але обов'язково допоможе. По життю не любив брехні та прагнув справедливості. А ще мав чудове почуття гумору, міг легко знайти спільну мову навіть з незнайомими людьми.
А ще мав справді "золоті руки". Власноруч побудував будинок для власної сім'ї, адже мав хист до будівельної справи, з якою і пов'язав останні роки мирного життя.
Завжди прагнув для своєї родини лише найкращого, був їхньою надійною підтримкою і опорою, робив все можливе, аби уберегти своїх найрідніших від негараздів, вирішував всі проблеми і заспокоював: "Все вирішимо. Все буде добре!".
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії на територію України, у перший ж день добровільно та без вагань пішов до військкомату. Спочатку був у лавах ТРО нашого міста, а згодом після проходження навчання та бойового залагодження разом з побратимами вирушив на передову: пекельна Донеччина, а згодом - Харківський напрямок.
Оскільки "Петрович" (саме такий позивний отримав наш Герой) був одним з найстарших, користувався неабияким авторитетом серед побратимів. Але не лише через вік! Володимир, ніби батько, піклувався про кожного ж них, ділився досвідом, давав корисні поради, намагався щось смачне приготувати.
Завжди хвилювався за кожного з них. Навіть будучи у відпустці часто запитував: "Як там мої хлопці?".
І останній бій дав гідно: прагнучи повідомити своїм про ворожу групу, яка зайшла надто близько, взяв перший удар на себе та вступив у стрілецький бій. Отримавши смертельне поранення, зміг знайти сили і на останньому подиху прокричав своїм про ворога...
Володимир часто дзвонив додому. І того страшного ранку теж зателефонував дружині, але так й не наважився сказати, що з досвіта тривають виснажливі бої... Бо не хотів, щоб вони хвилювалися... ?
17 серпня 2025 року  на Харківщині життя нашого Героя обірвалося...
У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...
Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!