З невимовним болем і сумом повідомляємо, що раптово обірвалося життя нашого земляка, відважного захисника випускника Бориспільської загальноосвітньої школи №4 (нині Бориспільський ліцей «Перспектива» імені Володимира Мономаха), учасника бойових дій в зоні АТО/ООС, старшого солдата, номера обслуги артилерійського розрахунку артилерійського взводу артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону 30-річного Олексія ШВЕЦЯ.

Церемонія прощання з Героєм відбудеться 28 жовтня 2025 року об 11:00 у Свято-Миколаївському храмі. А опісля – поховання на Алеї Героїв Рогозівського кладовища (м. Бориспіль).
Громадо! Всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!

Олексій Андрійович Швець народився 18 лютого 1995 року у м. Київ у багатодітній родині, де у любові та злагоді зростав разом з двома сестричками. Так склалося життя, що молодшу школу Олексій відвідував в різних містах, втім згодом приїхали до Борисполя, де вже пішов до 5 класу.
Добрий, веселий, щирий, чуттєвий Олексій був різносторонньою особистістю: з дитинства активно займався спортом (бокс та хортинг), полюбляв читати, захоплювався історією, мріяв навчитися танцювати вальс, тому відвідував уроки танців.  
Після закінчення Бориспільської загальноосвітньої школи №4 (нині Бориспільський ліцей «Перспектива» імені Володимира Мономаха) Олексій планував вступити до лінгвістичного університету. І коли побачив своє прізвище у списках зарахованих на контрактну форму навчання, вирішив спробувати свої сили наступного року. А цей рік – працювати, аби самостійно заробити на навчання. Як справжній чоловік у родині, прагнув допомагати мамі, у якої на руках було ще двоє маленьких донечок, його сестричок.
Зовсім скоро прийшла повістка на проходження строкової військової служби. І коли до демобілізації залишалося всього три місяці – розпочалося АТО/ООС. Попри свій юний вік (всього 19 років) Олексій не міг залишатися осторонь і добровільно підписав контракт. А далі майже два роки пекельних боїв за Україну: Луганськ, Щастя, Донецький аеропорт…
Повернувшись з зони бойових дій, продовжував займатися спортом, не відмовлявся від будь-якої роботи.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії на територію України, Олексій казав рідним, що ховатися не буде і  як тільки прийде повістка – піде на передову. І коли у листопаді 2024 року вручили повістку – приєднався до лав захисників України.
Будучи наймолодшим серед побратимів, був прикладом для інших: вмів мотивувати, а коли хтось відмовлявся йти – сам йшов, щоб не залишати своїх. Не забував і про родину, намагаючись надсилати хоч маленьке повідомлення, аби не хвилювалися.
Того страшного дня теж обмінювалися повідомленнями з мамою. І останнє повідомлення мами так й не було прочитане: «Ми тебе любимо, обіймаємо…»…

20 жовтня 2025 року життя нашого захисника раптово обірвалося…

У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...  
Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!