Якби зібрати всі сльози, пролиті українцями, у яких проклята війна забрала найцінніше – рідних людей, то можна було б могутньою річкою залити те рашистське кодло. І ніколи вона не відмиє той страшний злочин, який нині вчиняють окупанти, а голоси та образи невинно убієнних українців будуть праведним відлунням через роки, століття…
З невимовним болем і сумом повідомляємо, що e бою за Україну, її свободу, цілісність і незалежність, залишаючись вірним військовій присязі, на Дніпропетровщині загинув наш земляк, відважний захисник, справжній патріот, випускник Бориспільської загальноосвітньої школи №7 (нині Бориспільський ліцей «Альта»), солдат, номер обслуги кулеметного взводу штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону 21-річний Артем РУДЕНКО.

Церемонія прощання з Героєм відбудеться 31 жовтня 2025 року о 10:00 у Свято-Миколаївському храмі. А опісля – поховання на Алеї Героїв Рогозівського кладовища (м. Бориспіль).
Громадо! Всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!

Артем Володимирович Руденко народився 20 вересня 2004 року у м. Бориспіль. Після закінчення Бориспільської загальноосвітньої школи №7 (нині Бориспільський ліцей «Альта») вступив до Київського професійного ліцею транспорту.
Дуже рано розпочав трудову діяльність, впродовж тривалого часу працював у торгівельній сфері. Добрий, чуйний, товариський, комунікабельний, вмів легко знайти спільну мову з будь-яким співрозмовником, ніколи не відмовляв у допомозі. Активно займався боксом у Бориспільський дитячо-юнацькій школі.
А ще дуже любив своїх молодших братика і сестричку, піклувався про них та намагався їх тішити приємними подарунками і сюрпризами. Родина завжди була для нашого захисника найціннішим.
У травні 2025 року Артем сколихнув материнське серце важкою новиною: «Мамо, я підписав контракт…». Він не міг залишатися осторонь і розумів, що потрібна допомога тим, хто на передовій. «Все буде добре! Я повернусь…» – заспокоював рідних.
Згодом разом з побратимами вирушив на Покровський напрямок, де нині точаться виснажливі бої за кожен сантиметр рідної землі. Вже будучи на передовій завжди заспокоював родину, піклувався про них, навіть намагався піднімати настрій і надсилав теплі повідомлення.
Попри свій юний вік добре показував себе під час виконання бойових завдань, брав у полон окупантів.
Мама згадує, що Артем розповідав, що йому було шкода тих молодих окупантів, які потрапляли до нього в полон. Бо вони були ж такого віку, як він. І хоча вони були ворогами – надавав медичну допомогу, годував. А одного разу написав батькам окупанта, що їх син живий, але в полоні. Бо знав, що його вдома теж чекають батьки.  Він їх жалів, а вони його вбили…

24 жовтня 2025 року під виконання бойового завдання з евакуації пораненого побратима життя нашого захисника обірвалося…

У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...  
Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!