Та наші титани дають гідну відсіч, залишаючись вірними військовій присязі і українському народові до останнього… І платять найвищу ціну – людське життя, мрії та плани на майбутнє, яким так і не судилося здійснитися…
З невимовним болем і сумом повідомляємо, що на Харківщині обірвалося життя нашого відважного захисника, справжнього патріота, солдата, водія протитанкового взводу механізованого батальйону 42-річного Юрія ПОСТОЛЮКА.
Церемонія прощання з Героєм відбудеться 7 листопада 2025 року о 10:00 у Свято-Миколаївському храмі. А опісля – поховання на кладовищі с. Мала Стариця.
Громадо! Всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!
Юрій Миколайович Постолюк народився 04 травня 1983 року у смт. Поліське, що на Київщині.
Втікаючи від наслідків страшної Чорнобильської трагедії, яка чорним серпанком огорнула українські землі навколо атомної електростанції, родина нашого Героя вимушено переїхала до Криму, а звідти – до Мелітополя. Після закінчення Мирненської загальноосвітньої школи Мелітопольського району вступив до професійно-технічного училища у м. Мелітополь, де освоїв професії слюсаря та водія-тракториста.
У серпні 2022 року родина була змушена покинути рідну домівку та втікати з-під російської окупації, у якій опинилося місто. Спочатку гостинно прийняла Вінниччина, а згодом і Київщина, де й нині проживає родина.
«Наш Юрчик», - ніжно й з неосяжною любов’ю вимовляє сестра, згадуючи про брата. Дуже веселий, добрий, товариський, позитивний, «душа компанії» та справжній друг. Де б він не був, завжди знаходив друзів. У вільний час полюбляв їздити збирати гриби та на риболовлю, де знаходив спокій та відпочинок.
Юрій завжди хотів бути корисним, тож пішов працювати на відновленні мостів, які були зруйновані на початку повномасштабного вторгнення. А у серпні 2024 року приєднався до лав Збройних Сил України, підписавши контракт.
З дитинства захоплювався великогабаритними автомобілями, то і роботу собі знаходив відповідну. Не дивно, що коли прийшов час стати на захист рідної країни, Юрій знайшов свою місію у військовій справі саме на посаді водія. Це була його «стихія», яку він так вміло й професійно приборкував. Херсонський, Покровський, Харківський – напрямки, де стояв на захисті своєї країни. Під час виконання одного з бойових завдань отримав поранення, але після лікування та реабілітації повернувся на передову.
Рідні згадують, що Юрій не тільки завжди тримав зв’язок зі своєю родиною, але й часто спонукав й інших побратимів частіше дзвонити своїм рідним, тому його знали і родини побратимів. Тепла його великого доброго серця вистачало на всіх і навіть більше.
28 жовтня 2025 року серце нашого Героя раптово зупинилося… Не витримало…
Страшна звістка про смерть Юрія сколихнула багатьох, адже втратили Героя-захисника, сина, брата, дядька, друга, односельця, колегу, однокласника…
«Веселий, щирий, завжди з якимось жартом чи історією – він умів створити настрій навіть у звичайний день. Йому було важливо, щоб усім нам навколо було добре. Якщо треба було допомогти – він ніколи не відмовляв. Підвезти, підказати, зробити щось своїми руками – для нього це було не тягарем, а задоволенням. Він любив життя у всіх його проявах», - розповідають племінниці, яких він безмежно любив, а вони тепер збережуть про нього пам’ять.
Односелець з Мелітополя: «Дуже боляче усвідомлювати, що кращі йдуть першими. Його вже немає поруч, але пам’ять про нього – жива. Він був сильним, щирим, відданим до останнього».
Батьки побратима: «Хочемо сказати теплі слова про цього прекрасного молодого чоловіка, товариша і гарного друга нашому сину. Хоч ми ніколи не бачились у житті вживу, та спілкуючись по телефону, коли розмовляли з сином, познайомилися з Юрою, який завжди був поруч, вітався, передавав нам привіт, питав, як у нас справи, жартував, підбадьорював, додавав тепла і якогось позитиву, впевненості. Завжди казав, що усе буде добре! Він завжди піклувався про нашого сина, коли той хворів, і завжди заспокоював мене, як маму. Юра був завжди спокійним, врівноваженим, толерантним. І навіть на відстані відчувалося, що це людина з добрим, щирим серцем. Юра мав дар – навіть серед темряви і похмурих днів залишатися світлим промінчиком. Тепер його немає поруч, але він назавжди залишився у наших серцях – як син, подарований війною, як брат для нашого сина, як справжній Герой і Людина з великої літери з добрим, щирим серцем. Дякуємо батькам за такого сина…».
Командир: «Неможливо без болю згадувати Юру, свого побратима, який став для мене не просто другом, а Братом з великої літери. Чуйний, турботливий, добродушний. Він був для мене надійним, вірним товаришем, опорою і підтримкою у важких військових ситуаціях, підбадьорював, заспокоював, коли щось не ладилося. Завжди бажав усім добра, мені і моїм близьким людям».
У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...
Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!
