Церемонія прощання з Героєм відбудеться 17 квітня 2026 року о 10:00 у Свято-Миколаївському храмі. А опісля – поховання на Алеї Героїв Рогозівського кладовища.
Громадо! Всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!

Олександр Васильович Жук народився 17 липня 1986 року у м. Бориспіль в багатодітній родині, де у любові та злагоді зростали троє синів. Олександр був наймолодший...
Після закінчення Бориспільської загальноосвітньої школи №4 (нині Бориспільський ліцей «Перспектива» імені Володимира Мономаха) вступив до Ржищівського будівельного технікуму. Впродовж тривалого часу був відданий обраній професії, працюючи на будівництві.
У 18 років зустрів своє кохання: п'янкі почуття та безмежна любов, про які пишуть у книгах. Згодом створили власну родину, у якій народилися двоє чудових хлопчиків. Дружина згадує, що Олександр понад усе в житті любив синів, а вони – його.
Добрий, світлий, чуйний, життєлюб, відповідальний, працьовитий. Надзвичайний оптиміст по життю, вмів жити радіючи та з посмішкою на обличчі, незважаючи на будь-які життєві труднощі й випробування. Мав багато друзів, до яких завжди приходив на допомогу й підставляв плече підтримки.
Обожнював тварин, особливо котиків, про яких піклувався вдома, на вулицях рідного міста, а згодом – огортав турботою й на передовій. Кажуть, що тварини відчувають добрих людей... Захоплювався й акваріумістикою, доглядав за великим акваріумом вдома.
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення росії на територію вільної, незалежної України Олександр не міг залишитися осторонь і першого ж дня, 24 лютого 2022 року, добровільно пішов до військкомату та приєднався до лав Збройних Сил України.
Дружина згадує, що це було його добре зважене рішення, адже коли про повномасштабну війну тільки говорили – він відразу сказав, що піде захищати свою родину. Так і сталось. Добровільно, самовіддано, мужньо – справжній патріот.
«Я пишаюсь ним. Він зробив вибір Героя!» – розповідає згорьована дружина.
Спочатку разом з побратимами виганяли окупантів з Харківщини, а згодом – пекельні бої за українську Донеччину.
Навіть там, у проміжках між страшними обстрілами та бойовими завданнями, Олександр завжди знаходив час, щоб вийти на зв'язок з найріднішими, надсилав відео, де не втрачав можливості сказати, як він їх любить...
Попри труднощі та жахи війни Олександр ніколи не жалівся, хоча важко сприймав втрати побратимів...
Коли з першого бойового завдання на Донеччині не всі побратими повернулися, біль важким каменем ятрив серце, але мужньо тримався: «Це війна – так буває!..»

8 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині життя нашого Героя обірвалося...
Таке довге очікування й болючий статус «безвісти зниклий»...
Сьогодні ж Олександр повернувся до рідного дому... на щиті.

У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...
Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!