У бою за Україну, її свободу, цілісність і незалежність, залишаючись вірним військовій присязі, загинув відважний захисник, справжній патріот, оператор безпілотних літальних апаратів відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів штурмового батальйону 29-річний Андрій ТРЕТЯК.

Церемонія прощання з Героєм відбудеться 23 липня  2026 року о 10:00 у Свято-Миколаївському храмі. А опісля – поховання на Алеї Героїв Рогозівського кладовища.
Громадо! Всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!

Андрій Вікторович Третяк народився 25 лютого 1997 року у селі Бригадирівка Лубенського району Полтавської області, де промайнуло його безтурботне дитинство та мрійлива юність.
 Після закінчення місцевої загальноосвітньої школи навчався у Харківському навчальному центрі №43, де майстерно опанував професію електрозварювальника, якій присвятить всю свою трудову діяльність.
Добрий, чесний, з загостреним почуттям справедливості як до себе, так і до навколишніх. Останнє міг віддати, але у допомозі не відмовить. А ще був людиною слова – якщо пообіцяв, то обов’язково виконає свою обіцянку.
Був творчою особистістю: писав вірші та пісні. Згодом, на початку повномасштабного вторгнення, одну з пісень присвятить Україні та її незламному народу…
У 2021 році Андрій приїхав у Бориспіль у гості до брата і залишився. Тут зустрів свою кохану, створили власну родину, у якій в лютому 2025 року народився синочок.  
З перших днів повномасштабного вторгнення Андрій разом з старшим братом стали волонтерами. Спочатку разом з іншими чоловіками готувались до оборони міста, а згодом, коли російських окупантів вигнали з Київщини, з волонтерами-однодумцями їздили у сусідні громади розбирати завали.  
Він ніколи не ховався і розумів, що треба підтримати тих, хто вже в окопах, підсилити їх. Надсилав анкети у військові підрозділи, принципи й ставлення до особового складу яких поділяв. Але отримував відмову через відсутність військової підготовки.
А коли ж у січні 2026 року прийшов час стати на захист України приєднався до лав захисників України. Після навчання та бойового злагодження вирушив спочатку на Харківщину, а згодом у Запорізьку область.
Ніколи й нікому не скаржився, завжди був на позитиві. «У вас буде завтра!» – говорив рідним з вірою в перемогу добра над злом і заспокоював: «Додому я повернуся!»..

І повернувся… Але, на жаль, на щиті..
8 червня 2026 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку життя нашого захисника обірвалося…

У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...  Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!