У бою за Україну, її свободу, цілісність і незалежність, залишаючись вірним військовій присязі, загинув відважний захисник, справжній патріот, штаб-сержант, головний сержант механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону 51-річний Олексій ТКАЧОВ.

Церемонія прощання з Героєм відбудеться 17 серпня 2026 року о 10:00  на Книшовому меморіальному парковому комплексі. А опісля – поховання на Алеї Героїв Рогозівського кладовища.
Громадо! Всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!

Олексій Вікторович Ткачов народився 25 березня 1974 року у м. Київ.
Після закінчення загальноосвітньої школи здобув професійно-технічну освіту й освоїв професію слюсаря.
Під час проходження строкової військової служби закінчив школу прапорщиків, тож прийняв рішення пов’язати свій трудовий шлях з військовою справою, якій віддав 7 років свого життя..
Добрий, щирий, товариський, відповідальний, люблячий син, чоловік, батько. У вільний від роботи час полюбляв їздити на риболовлю, як теплий спогад про спільні поїздки з батьком, а згодом навчив цій справі й свого сина. То й позивний собі обрав тематичний – Толстолоб.
Олексій був різносторонньою людиною, з цікавістю опановував нові знання і навички, не цурався роботи.  Захоплювався мотоциклами, був інструктором з водіння машин та мотоциклів. А потім захопився виноградництвом – пройшов курс навчання, посадив багато саджанців, з любов'ю і турботою вирощував кожен паросток. Почав будувати будинок для родини у Борисполі, де прожив понад 10 років… Стільки планів та мрій нещадно обірвала війна…

З перших днів повномасштабного вторгнення Олексій Ткачов пішов до військкомату приєднався до військовослужбовців в/ч А2215. Згодом був переведений до іншої військової частини та вирушив на Донеччину, де разом з побратимами давав гідну відсіч російським окупантам.
Кожен вихід на «0», ніби окремо прожите життя, адже з перших трьох виходів живим повернувся лише він… Під час третього виходу був поранений, але навіть у такому стані намагався евакуювати загиблих побратимів. Хоча й сам потребував невідкладної допомоги.

7 липня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині життя нашого захисника обірвалося…

У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...
Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!