Шановна громадо!
З невимовним болем і сумом повідомляємо, що у бою за Україну, її свободу, цілісність і незалежність, залишаючись вірним військовій присязі, на Донеччині загинув наш відважний захисник, справжній патріот, молодший сержант, навідник зенітно-кулеметного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки 44-річний Олександр КУЛІКОВСЬКИЙ.
Церемонія прощання з Героєм відбудеться 27 серпня 2026 року о 10:00 на Книшовому меморіальному парковому комплексі.
А опісля – поховання на Алеї Героїв Рогозівського кладовища (м. Бориспіль).
Громадо! Всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!

Олександр Валерійович Куліковський народився 19 травня 1980 року у смт. Теофіполь Хмельницької області, де промайнуло його безтурботне дитинство та мрійлива юність.
Після закінчення місцевої загальноосвітньої школи навчався у Київському військовому інституті. З 2021 року Бориспіль став рідною домівкою для нашого Героя. До повномасштабного вторгнення займався власною справою.
Олександр був справжнім патріотом України — добрим, чесним, щирим, відкритим, щедрим душею, вірив у незалежну квітучу країну. Людиною, яка ніколи не залишалася осторонь чужої біди, завжди була готова підтримати, допомогти, підставити плече. Мав сильний характер і лідерські якості, умів об’єднувати навколо себе людей та вести за собою.
Добре знав і шанував історію України, багато читав, мав чітку громадянську позицію. Був учасником Революції Гідності, відстоюючи право українців жити у вільній, незалежній та європейській державі.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії на територію вільної незалежної України, він не залишився осторонь.
З перших днів активно займався волонтерством, допомагав військовим і всім, хто потребував підтримки. А згодом, не вагаючись, добровольцем став до лав територіальної оборони міста Києва та підписав контракт, аби зі зброєю в руках захищати рідну Україну.
Для нашого Героя патріотизм був не гучними словами, а життєвим переконанням, підтвердженими справами. Але доля відміряла Олександру Куліковському надто короткий бойовий шлях...
3 липня 2024 року перший бій став для нього останнім… Таке довге очікування й болючий статус «зниклий безвісти..». Рідні до останнього не втрачали віри й надії… Але на жаль… Герой повернувся на щиті...
Вдома на Олександра чекали найрідніші — дві доньки, мама, сестра та брат-військовий. У кожного залишаться свої спогади про нього: розмови, зустрічі, звичайні родинні моменти, значення яких по-справжньому відчуваєш лише тоді, коли людини вже немає поруч. Найважче — усвідомити, що тепер його місце за родинним столом залишатиметься порожнім…

У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...
Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!