У бою за Україну, її свободу, цілісність і незалежність, залишаючись вірним військовій присязі, загинув відважний захисник, справжній патріот, випускник Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №4 (нині Бориспільський ліцей  «Перспектива» імені Володимира Мономаха), головний сержант, гранатометник мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону 49-річний Олександр КОСТІН.

Церемонія прощання з Героєм відбудеться 21 вересня 2026 року о 10:00 у Свято-Миколаївському храмі. А опісля – поховання на Алеї Героїв Рогозівського кладовища.
Громадо! Всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!

Олександр Олександрович Костін народився 27 січня 1977 року у м. Бориспіль.
Вперше переступив поріг Бориспільської загальноосвітньої школи №1 ім. Ю. Головатого (нині Бориспільський ліцей ім. Юрія Головатого), а згодом став учнем Бориспільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №4 (нині Бориспільський ліцей  «Перспектива» імені Володимира Мономаха).
Мріяв пов’язати своє життя зі спортом, тому після закінчення 8 класу вступив до спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву. Згодом пройшов строкову військову службу та створив власну родину, у якій народився син – найдорожча людина, заради якої (як і заради батьків) він завжди був готовий все зробити.
Добрий, щирий, працелюбний, відповідальний, турботливий Олександр завжди був «душею компанії». Мав багато друзів, які його цінували й поважали, його слухали й до нього дослухалися. У шкільні роки грав у духовому оркестрі, був дуже товариським, мав чудове почуття гумору. Для багатьох, хто знав його з юних років, він назавжди залишиться тим веселим, щирим хлопцем, якого було важко не помітити й неможливо забути.
З дитинства полюбляв їздити на риболовлю з татом і друзями, вмів смачно готувати й часто пригощав своїми кулінарними шедеврами батьків. У дорослому віці захоплювався науковою фантастикою, займався саморозвитком.
Згорьовані батьки розповідають, що Олександр до останнього піклувався про них, був їхньою надійною опорою й підтримкою: «Навіть не треба було просити – сам допомагав». Був вмілим господарем з «золотими руками», за яку справу не брався – усе доводив до кінця й робив якісно. Допоміг батькам побудувати будинок, у якому назавжди залишиться частина його праці, сили й турботи про найрідніших.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії на територію України, Олександр не ховався і говорив рідним: «Прийде і мій час – я піду захищати Україну».
І цей час настав у січні 2026 року, коли наш захисник приєднався до лав Збройних Сил України. Після проходження навчання та бойового злагодження вирушив у Сумську область.
Ніколи ні на що не скаржився, а навпаки заспокоював рідних: «У мене все добре!». І навіть там, де пекло на землі, залишався турботливим сином, братом, батьком…

4 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання на Сумщині життя нашого захисника обірвалося…
Таке довге очікування й болючий статус «безвісти зниклий...». Сьогодні ж Герой повернувся... на щиті.

У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...
Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!