У бою за Україну, її свободу, цілісність і незалежність, залишаючись вірним військовій присязі, загинув відважний захисник, справжній патріот, солдат, військовослужбовець Національної гвардії України 27-річний Олександр ДИМЧЕНКО.

Церемонія прощання з Героєм відбудеться 24 вересня 2026 року о 10:00 у Свято-Миколаївському храмі. А опісля – поховання на Алеї Героїв Рогозівського кладовища.
Громадо! Всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!

Олександр Андрійович Димченко народився 26 жовтня 1998 року у м. Торецьк Донецької області.
Після закінчення 9-ти класів загальноосвітньої школи №5 міста Дзержинська вступив до гірничого професійно-технічного закладу, де обрав професію, пов’язану з рідним краєм і шахтарською працею. Згодом пішов працювати на шахту.
Добрий, чуйний, товариський, активний, мав спокійний характер і водночас вмів знайти спільну мову з усіма. Мав багато друзів, які його поважали та до нього прислухалися. Навіть на передовій допомагав новим військовим «влитися у колектив», адаптуватися до нових. Полюбляв грати на гітарі, захоплювався футболом й намагався не пропускати матчі улюблених команд у Донецьку. «Дуже хороша дитина…», - розповідає згорьована мати.
«Для однокласників він запам’ятався активним, товариським, відкритим і щирим хлопцем. Він умів дружити, підтримати у складну хвилину, порадіти успіхам іншого. Його присутність у класі була помітною, а дружба — справжньою. Пам’ять живе у шкільних фотографіях, у спогадах однокласників, у розповідях друзів, у тихих словах учителів. Вона живе в рідній школі, де колись лунав його голос, у шахтарському краї, де він працював, і в Україні, за яку він віддав найдорожче — своє життя. Можливо, саме так і вимірюється справжня людина — не кількістю прожитих років, а тим, скільки добра вона встигла залишити після себе. Олександр залишив друзів, які пам’ятатимуть його. Залишив шкільну родину, для якої він назавжди залишиться її учнем. Залишив приклад мужності для тих, хто сьогодні живе завдяки подвигу українських захисників», - діляться теплими спогадами про Героя у його рідній школі.
Олександр дуже відповідальним й старанним як у шкільні роки (закінчив школу з гарними оцінками, брав активну участь у позашкільному житті – співав, танцював, грав у КВК), так і  у дорослому віці. Був відзначений як один з кращих під час бойової підготовки серед інших побратимів, неодноразово командири доручали йому важливі завдання, адже знали, що йому можна довіряти і він зробить якнайкраще.

Після початку повномасштабного вторгнення росії на територію вільної, незалежної України був змушений покинути рідний Торецьк та переїхати у Краматорськ й розпочати нове життя.
У серпні 2025 року приєднався до лав Національної гвардії України. Після проходження навчання та бойового злагодження став на захист Донеччини, бо ж прагнув вигнати російських окупантів з рідної землі. Завжди знаходив час вийти на зв’язок з батьками, будували плани та мріяли разом з коханою дівчиною…Та здійснитися цим планами і мріям не судилося…

9 серпня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині життя нашого захисника обірвалося…  

У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...
Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!