Відповідно до рішення Всеукраїнської наради міських голів „Впровадження адміністративно-територіальної реформи України”, проведення якої було організовано Інститутом трансформації суспільства 12 липня 2007 року, ст. 37 Закону України „Про місцеве самоврядування” з метою успішного впровадження адміністративно-територіальної реформи в Україні, виконавчий комітет міської ради ВИРІШИВ:

1.Прийняти до відома:

1.1.Модель адміністративно-територіальної реформи в Україні, яка ухвалена рішенням Всеукраїнської наради міських голів та запропонована Інститутом трансформації суспільства згідно з додатком 1.

1.2.Ухвалену рішенням Всеукраїнської наради міських голів нову редакцію Законопроекту 3207-1 „Про внесення змін у Конституцію України” підготовану на основі Моделі згідно з додатком 2.

2.Затвердити перелік заходів, що необхідно здійснити у м. Борисполя для успішного впровадження адміністративно-територіальної реформи в Україні (додаються).

3.Контроль за виконанням цього рішення покласти на керуючу справами Передерей Л.Л.

Додаток 1
до рішення виконавчого комітету
міської ради від 16.08.2007 № 675

НОВА МОДЕЛЬ
місцевого самоврядування в Україні:
необхідність та механізми впровадження

Проблема здійснення адміністративно-територіальної реформи знаходиться в центрі уваги в Україні. Нагальна потреба проведення реформи обумовлена цілою низкою причин:

Україна – урбанізована країна, де функціонує 450 міст, у яких проживає понад 75 відсотків населення;

у нашій державі відсутня цілісна, ефективно функціонуюча модель місцевого самоврядування. Достатньо сказати, що в Україні фактично не діє повноцінна система місцевого самоврядування на обласному та районному рівнях управління. Як відомо, виконавча влада тут зосереджена в руках представників місцевих державних адміністрацій, які призначаються Президентом України й підпорядковані йому та Кабінету Міністрів;

місцеве самоврядування на рівні міста обмежене як фінансово, так і адміністративно: існує штучний поділ міст на міста районного, обласного та центрального значення;

ледве животіють взагалі безправні села та селища;

місцеве самоврядування не має постійних і достатніх фінансових джерел для формування бюджету розвитку;

упровадження євроатлантичної моделі розвитку України можливе лише за умови формування комплексної, ефективно діючої системи місцевого самоврядування;

без адміністративно-територіальної реформи дуже важко вивести на сучасний рівень виробничу та невиробничу інфраструктуру в містах, селах і селищах;

в Україні існує системна криза житлово-комунального господарства на рівні міст, і вона дедалі поглиблюється. Для її подолання конче потрібна реформа місцевого самоврядування, перехід до ринкових методів управління житлово-комунальним господарством, масове створення муніципальних і приватних кондомініумів (товариств власників приватного житла).

Різними науковими колективами України розроблені відповідні моделі й механізми впровадження адміністративно-територіальної реформи. Інститут трансформації суспільства (далі – ІТС), починаючи з 1999 року, постійно досліджує питання адміністративно-територіальної реформи в Україні. У 2005 році ІТС спільно з провідними науковцями та головами українських міст розробив власну „Модель адміністративно-територіальної реформи в Україні” (далі – Модель) та механізми її реалізації*. При розробці Моделі був застосований комплексний, науково та практично виважений підхід:

По-перше, впродовж тривалого часу цілісно досліджувався та критично аналізувався досвід проведення адміністративно-територіальних реформ та політики місцевого самоврядування розвинутих і посткомуністичних європейських країн.

По-друге, вивчення досвіду іноземних держав відбувалося не тільки теоретично, а й практично. ІТС постійно проводив спільні заходи з науковцями та представниками влади всіх рівнів, куди запрошували експертів із країн Європейського Союзу – Фінляндії, Норвегії, Швеції, Польщі та ін.

По-третє, розробка Моделі здійснювалася в тісній співпраці з міськими головами. Тільки протягом 2005–2006 років за їх безпосередньою участю Інститутом трансформації суспільства було проведено низку інтерактивних семінарів і круглих столів у Києві та регіонах України, де розроблена ними Модель адміністративно-територіальної реформи пройшла апробацію та дістала визнання. Під час цих заходів 150 українських міських голів підписали Відкрите звернення до Президента України В. Ющенка, де зазначалося про підтримку Моделі та пропонувалося започаткувати на постійно діючій основі проведення президентського круглого столу за участю керівників міст, який буде покликаний прискорити впровадження реформи місцевого самоврядування.

По-четверте, Інститутом трансформації суспільства було організовано та здійснено навчально-практичні візити українських міських голів до Нідерландів (1999 рік), Канади (2000 рік), Польщі (2001 та 2005 роки), Швеції (червень 2006 року), Фінляндії (вересень 2006 року) із метою вивчення досвіду місцевого самоврядування країн Північної Європи, який довів свою ефективність і придатний для впровадження в Україні.

По-п’яте, міські голови почали виносити Модель адміністративної територіальної реформи в Україні, розроблену ІТС, на обговорення під час громадських слухань у своїх містах, розглядати її на сесіях міських рад, засіданнях виконавчих комітетів.

Важливо підкреслити, що Модель спирається на узагальнений досвід європейських країн, і насамперед скандинавських. Зокрема ІТС намагався з досвіду останніх врахувати такі основні принципи та підходи:

у системі управління зазначених країн місцеве самоврядування займає ключові позиції;

подолано розрив між сільськими та міськими громадами;

ліквідовано зайві рівні в системі управління. Наприклад, у Швеції та Фінляндії не існує районної ланки, а є лише місцеві громади – комуни або муніципалітети; губернії у Фінляндії або провінції у Швеції здійснюють суто номінальну функцію управління;

більшість повноважень передано місцевим громадам, за якими закріплена стабільна фінансова база, що дає їм змогу розробляти та реалізовувати стратегічні програми розвитку. Приміром, у фінському місті Туусала з населенням 35 тис. людей доходна частина річного бюджету становить 180 млн. євро, з яких 20 млн. євро – бюджет розвитку міста (принагідно відмітимо, що середній дохід на одну особу у Фінляндії дорівнює 2500 євро);

немає поділу на міста районного, обласного, центрального підпорядкування;

представники інших рівнів управління, у тому числі центрального, не можуть втручатися у функції місцевого самоврядування;

у Скандинавських країнах органи прокуратури, податкової служби та інших силових структур винесені на кущовий рівень;

казначейство не управляє грошовими потоками територіальних громад – вони самостійно розпоряджаються власними фінансовими ресурсами. Ця установа відсутня на рівні місцевого самоврядування. Функцію контролю за виконанням місцевого бюджету виконує контрольна аудиторська палата, яка є надзвичайно важливим інструментом;

у розвинутих країнах зазвичай немає такого явища, як делегування органам місцевого самоврядування повноважень центральної державної влади. Якщо ж певні функції делегуються, то під них виділяються необхідні фінансові ресурси. А інакше місцеве самоврядування не виконуватиме цих повноважень – це аксіома;

відсутнє таке поняття як консолідований бюджет, не поєднуються державний та місцеві бюджети. Міста самостійно приймають власні бюджети. Натомість в Україні, як відомо, місцеві бюджети розглядаються тільки після прийняття Державного та консолідованого бюджетів. Ця абсурдна спадщина залишилася нам від командно-адміністративної, директивної, радянсько-комуністичної системи. Очевидно, що місцеві громади повинні самостійно розпоряджатися власними коштами і приймати місцеві бюджети.

Модель адміністративно-територіальної реформи в Україні, розроблена Інститутом трансформації суспільства, якісно відрізняється від інших моделей та концепцій. Серед головних відмінностей можна виділити такі:

Модель ІТС побудована за горизонтально-мережевим принципом, а в усіх інших зберігається і навіть посилюється вертикально-ієрархічний принцип;

в основу Моделі ІТС покладений добровільний принцип об’єднання громад, що відбувається виходячи з економічних та кооперативно-партнерських інтересів. Інші моделі передбачають адміністративно-силові методи злиття громад. Ніщо не повинно заважати людям об’єднуватися в єдину громаду, якщо вони бажають це зробити. Процесу злиття має передувати опитування мешканців громад, які об’єднуються, щоб не було негативних наслідків. Перед опитуванням слід провести відповідну просвітницьку, інформаційну роботу, відкриті слухання та зібрання, показати всі позитивні та негативні наслідки, які можуть виникнути через об’єднання громад;

Модель ІТС, на відміну від інших, є досить простою і не вимагає для впровадження складних адміністративно-бюрократичних процедур;

реалізація Моделі ІТС дасть можливість створити потужну фінансову базу територіальним громадам і зробить їх економічно та фінансово самодостатніми і незалежними від центру;

Модель ІТС передбачає створення механізмів захисту міських голів від свавілля центральних кланово-корпоративних фінансових груп. У цьому контексті пропонується переглянути Закон про корупцію, який фактично б’є прямою наводкою по мерах. Там навмисно закладена модель, коли СБУ може політично знищувати міських голів за допомогою „спеціальної зброї” – так званих корупційних епізодів. Її потрібно якнайшвидше ліквідувати, бо в протилежному випадку відбудеться значне послаблення місцевого самоврядування і посилення центральної командно-бюрократичної системи, яку контролюють кланово-корпоративні фінансові групи.

Модель адміністративно-територіальної реформи в Україні, розроблена Інститутом трансформації суспільства, має й чимало інших важливих переваг порівняно з рештою моделей.

Якими ж повинні бути першочергові кроки, щоб процес адміністративно-територіальної реформи зрушив із мертвої точки? Насамперед необхідно внести зміни до проекту Закону України № 3207-1 „Про внесення змін до Конституції України”, який нині знаходиться в Конституційному суді. На жаль, той варіант законопроекту не передбачає створення в Україні такої моделі місцевого самоврядування, яка б відповідала європейським стандартам.

Далі проаналізуємо постатейно основні вади проекту Закону № 3207-1, за яким планується внести зміни у вісім статей Конституції України.

Стаття 85, частина перша, пункт 29. Тут говориться, що Верховна Рада України зберігає повноваження стосовно „утворення і ліквідації адміністративно-територіальних одиниць, встановлення та зміни меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст”. Отже, як бачимо, знову залишаються ті самі правові дефініції, зберігається поділ міст на категорії, не усувається районна ланка управління, Верховна Рада України визначає просторові межі територіальних громад. Висновок: у цій царині ніякої реформи не передбачається.

Стаття 118. Відповідно до цієї статті виконавчу владу на рівні області, в Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Отже, в областях місцевого самоврядування не з’являється – як і раніше, виконавча влада тут зосереджується в руках місцевих державних адміністрацій. А чим же тоді займатимуться виконавчі комітети обласних рад? Повний абсурд та нісенітниця в системі влади зберігається у Києві та Севастополі. Практика штучного поєднання місцевого самоврядування і центральної адміністративної системи управління в м. Києві породила такого „мутанта”, з наслідками діяльності якого доведеться мати справу щонайменше наступних п’ять років! Подібні негативні процеси мають місце і в Севастополі, де місцеве самоврядування взагалі відсутнє.

У тій самій статті зберігається стара конституційна норма, що голови місцевих держадміністрацій призначаються Президентом за поданням Кабінету Міністрів. Таким чином, усе залишилося без змін: „Голови місцевих державних адміністрацій при здійснення своїх повноважень відповідальні перед Президентом і Кабінетом Міністрів, підзвітні, підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня”. Така правова норма не тільки зберігає а й посилює вертикальну владну ієрархію. По суті, стверджується директивно-бюрократична система влади, а не розвивається модель місцевого самоврядування.

Стаття 133. Згідно з цією статтею в Україні закріплюється нинішній територіальний устрій: адміністративно-територіальними одиницями вважаються 24 області, Автономна Республіка Крим, Київ та Севастополь, райони, громади (сільські, селищні, міські). Однак територіальну структуру держави, на нашу думку, не потрібно фіксувати в Конституції України, а варто визначати окремим законом.

У цій самій статті з’являється нове поняття – „громада”, що є позитивним моментом. Проте далі громади класифікуються як сільські, селищні, міські, тобто залишається поділ на різні типи громад. Відповідно закладається і механізм нерівності між ними.

У переліку адміністративно-територіальних одиниць містяться і райони, але не зрозуміло, чи зміниться їх статус і чи залишаться, за цим законом, районні держадміністрації.

Стаття 140. Тут знову залишається юридична норма „делегування органам місцевого самоврядування повноважень органів державної влади”, але про виділення коштів під них нічого не говориться. Виникає питання: навіщо взагалі місцевій владі передавати державні повноваження? Кожний рівень влади повинен виконувати властиві їй функції.

Стаття 141. Відповідно до цієї статті на рівні області створюється система виконавчої влади – облвиконком на чолі з головою облради. Зрозуміло, що голови облдержадміністрацій постійно втручатимуться у справи облвиконкому.

Стаття 142. Тут ідеться про можливість об’єднувати об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів. Але це записано і в чинній Конституції, а ось достатньої фінансової бази місцевого самоврядування знову не визначено. Тож як об’єднувати „кошти бюджетів”, яких немає?

Стаття 143. У статті перелічені права жителів громади, які вони можуть реалізовувати безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Однак відомо, що будь-яке питання місцевого значення неможливо вирішити без відповідного фінансового забезпечення. У законопроекті загалом джерела фінансів під реалізацію повноважень органів місцевого самоврядування виписані дуже нечітко.

Вищевикладений аналіз проекту Закону № 3207-1 свідчить про те, що цей правовий акт розроблений надзвичайно невдало і за своїм змістом є шкідливим для України. Він не створює можливостей для проведення комплексної адміністративно-територіальної реформи та функціонування в Україні повноцінної моделі місцевого самоврядування європейського типу.

Враховуючи ситуацію, що склалася, Інститут трансформації суспільства спільно з міськими головами та науковцями запропонували нову Модель адміністративно-територіальної реформи, мета якої – демонополізація та децентралізація системи державного управління в Україні шляхом розширення повноважень місцевих самоврядних органів влади, здійснення реального місцевого самоврядування. Модель містить такі основні положення.

По-перше, в Україні потрібно впровадити цілісну вертикально-горизонтальну систему місцевого самоврядування, яка повинна складатися із двох елементів (рівнів):

1) місцеві територіальні громади,

2) паланки (департаменти).

Модель передбачає ліквідацію районів як адміністративно-територіальної одиниці. Вищим рівнем місцевого самоврядування має бути не область (це занадто громіздке утворення для функціонування цього рівня самоврядування), а департаменти (паланки). Пропонується замість існуючих 24 областей України сформувати 42 паланки, які будуть фінансово та економічно самодостатні й не потребуватимуть субвенцій із держбюджету.

Другий рівень місцевого самоврядування – територіальні громади, розміри яких не повинні обмежуватися за принципом кількості населення. Ми знімаємо штучний показник чисельності, який відсутній у більшості країн світу. Процес амальгамації (злиття) громад має відбуватися природним, ненасильницьким шляхом. Відтак ліквідується поділ на міські, сільські та селищні громади, а також поділ міст за різними категоріями (районного, обласного значення чи якогось спеціального статусу). Отже, замість міст, сіл, селищ існуватиме лише поняття „територіальна громада”.

По-друге, дворівневу систему самоврядування варто доповнити його особливою формою – крайовим містом (або містом-агломерацією). Ми вважаємо, що статус крайових мають отримати 33 найбільших міста України, які одночасно набудуть прав і паланок, і територіальних громад.

Отже, в результаті буде утворено 75 суб’єктів місцевого самоврядування вищого рівня (42 плюс 33), що порівняно з нинішньою адміністративно-територіальною структурою України означає не тільки зменшення їх кількості, а й посилення ефективності управління на рівні країни.

По-третє, для ефективної реалізації повноважень органів місцевого самоврядування потрібно підвести фінансову базу, чому повинна передувати ліквідація казначейств на обласному та міському рівнях. Державне казначейство не має права контролювати рух фінансових ресурсів і рахунки місцевих громад. Грошима місцевого бюджету повинна розпоряджатися територіальна громада. Адже вони зароблені її мешканцями, а тому мають використовуватися для задоволення її потреб.

По-четверте, існування на рівні територіальних громад таких контрольно-силових відомств, як СБУ, прокуратура, податкова адміністрація, є недоцільним. Названі структури слід перемістити на рівень паланок і крайових міст. Необхідно розпочати трансформацію Міністерства внутрішніх справ. Для виконання загальнодержавних завдань слід відновити національну гвардію, а на рівні місцевих громад – сформувати муніципальну міліцію. Її керівництво та дільничних мають обирати мешканці територіальної громади таємним голосуванням. Так само повинні обиратися й судді.

По-п’яте, щоб вирішити головне питання – забезпечити територіальну громаду фінансовим ресурсом, – пропонуєтся замінити існуючу систему оподаткування директивними (прямими) податками. (До речі, це питання наразі обговорюють і в Польщі, і в інших країнах.) Ставка прибуткового податку повинна становити 10 відсотків, з яких 6 відсотків має залишатися громаді, 1,5 відсотка – перераховуватися в бюджет паланки, 2,5 відсотка – у державний бюджет. Необхідно запровадити податок на купівлю на рівні 7 відсотків (з яких 4 відсотка – місцевій громаді, 1 відсоток – паланці, 2 відсотка – у державний бюджет), а також диференційований податок на землю, дві третини якого має залишатися у місцевої громади. Він одночасно виконуватиме функцію податку на нерухомість, який вводити недоцільно через його репресивно-фіскальний характер і труднощі в адмініструванні. Потрібно ліквідувати існуючі фонди (пенсійний, соціальний, по безробіттю, від нещасних випадків), а замість них відкрити в банках персональні соціально-пенсійні депозитні рахунки на кожну фізичну особу, яка почала працювати. На них має перераховуватися 12–14 відсотків заробітку незалежно від форми власності підприємства, на якому працює людина. Кошти на рахунку повинні індексуватися на рівень девальвації національної валюти. У результаті формується інвестиційний ресурс територіальної громади, який може використовуватися через відповідні інвестфонди завдяки відокремленню функцій зберігання та використання коштів.

По-шосте, нам не уникнути трансформації житлово-комунального господарства, розвиток якого в сучасних умовах повинен базуватися не на механічному підвищенні цін за надання комунальних послуг, а на впровадженні ефективних ринкових механізмів та інструментів, які діють у відкритому конкурентному середовищі. Тоді виникає фінансова незалежність територіальних громад.

По-сьоме, на рівні територіальної громади необхідно створити контрольно-аудиторську палату. Вона повинна бути непідконтрольною міському голові, міській раді чи виконавчому комітету та формуватися на конкурсних засадах. До її складу мають входити депутати місцевих рад, представники виконавчого комітету, аудиторських фірм, громадських організацій. Члени контрольно-аудиторської палати мусять здійснювати моніторинг доходної і видаткової частин місцевого бюджету та доповідати про його виконання на сесіях міських рад, а також на громадських слуханнях.

По-восьме, потрібно скасувати поняття „консолідований бюджет”. Місцеві бюджети повинні прийматися самостійно, незалежно від ситуації, що складається з державним бюджетом.

Таким чином, Україна може перейти до нової моделі місцевого самоврядування, під яку буде підведена відповідна фінансова база. І тут не вигадано якихось суто національних, українських підходів, а йде опора на досвід європейських, і передусім скандинавських країн, які довели, що їх стрімкий розвиток став можливим завдяки впровадженню ефективної моделі самоуправління.

*Повний текст «Моделі адміністративно-територіальної реформи в Україні», розробленої Інститутом трансформації суспільства, надрукований у журналі «Економічний часопис-ХХІ», 2006, №9–10, с. 53–55.

Додаток 2
до рішення виконавчого
комітету міської ради
від 16.08.2007 № 675

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про внесення змін до Конституції України

Верховна Рада України постановляє:

1. Внести до Конституції України (Відомості Верховної Ради України, 1996 рік, № 30, ст. 141; 2005 рік, № 2, ст. 44) такі зміни:

1. Пункт 29 частини першої статті 85 викласти в такій редакції:

,,29) вирішення питань адміністративно-територіального устрою в межах, визначених цією Конституцією”;

2. Пункти 13, 16, 22 частини першої статті 92 викласти в такій редакції:

,,13) порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою України;

16) статус столиці України; спеціальний статус інших міських громад;

22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, конституційними деліктами та відповідальність за них”.

3. Статтю 118 викласти в такій редакції:

„Стаття 118. На території паланок утворюються державні адміністрації, голови яких призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України”.

4. Статтю 119 викласти в такій редакції:

„Стаття 119. Державні адміністрації на території паланок здійснюють:

1) державний контроль за додержанням Конституції і законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України органами місцевої влади;

2) заходи щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина на відповідній території;

3) забезпечення державного контролю за відповідністю рішень та дій органів та посадових осіб місцевого самоврядування на відповідній території Конституції та законам України;

4) реалізацію заходів державної політики щодо соціально-економічного, науково-технічного та культурного розвитку відповідних територій, програм охорони довкілля та додержання визначених державою соціальних гарантій для кожного громадянина, незалежно від місця його проживання;

5) інші визначені законом повноваження”.

5. Назву розділу ІХ викласти в такій редакції:

„Розділ ІХ. Адміністративно-територіальний устрій України”.

6. Статтю 132 викласти в такій редакції:

„Стаття 132. Адміністративно-територіальний устрій України – це обумовлена географічними, історичними, економічними, соціальними, культурними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її території на складові частини – адміністративно-територіальні одиниці з метою ефективного виконання внутрішніх завдань і функцій держави та надання населенню публічних послуг, передбачених цією Конституцією та Законами України.

Державна політика у сфері адміністративно-територіального устрою ґрунтується на засадах унітарності державного устрою України, єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади та самостійності територіальних громад у здійсненні місцевого самоврядування, збалансованості соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць з урахуванням прав та свобод людини і громадянина та інтересів територіальних громад”.

7. Статтю 133 викласти в такій редакції:

„Стаття 133. Систему адміністративно-територіального устрою України складають паланки та громади.

Місто Київ має спеціальний статус, який визначається окремим законом України.

Статус паланок та громад, а також порядок вирішення питань щодо адміністративно-територіального устрою визначаються окремим законом.

Інші адміністративно-територіальні одиниці та органи місцевого самоврядування в них можуть бути створені згідно із законом”.

8. Статтю 140 викласти в такій редакції:

„Стаття 140. Місцеве самоврядування є визнаним та гарантованим державою правом та реальною спроможністю територіальної громади самостійно, у власних інтересах та під свою відповідальність або відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення на підставі і в межах Конституції та законів України.

Місцеве самоврядування як самостійний та організаційно відокремлений від органів державної влади вид публічної влади здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо так і через органи та посадових осіб місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування здійснюється на принципах визнання територіальної громади первинним суб’єктом місцевого самоврядування, його державної підтримки та гарантованості, гуманізму, визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю та головною метою місцевого самоврядування, народовладдя і виборності, законності, поєднання державних та місцевих інтересів, субсидіарності, повсюдності, публічності і прозорості, правової самостійності, організаційно-кадрової самостійності, матеріально фінансової самостійності і спроможності, судового захисту прав місцевого самоврядування.

Територіальна громада є первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень та складається з жителів, які мають спільні інтереси, обумовлені постійним проживанням в межах громади.

Держава гарантує усі права територіальних громад. Вони володіють усією повнотою прав юридичної особи.

З приводу питань місцевого значення територіальна громада, органи та посадові особи місцевого самоврядування повинні мати усі функції та повноваження, за виключенням тих, які покладені на органи державної влади цією Конституцією та законами України. Перелік окремих функцій і повноважень територіальної громади, її органів та посадових осіб, який встановлюється у законах України не може тлумачитися як обмеження їхнії функцій і повноважень та прав і свобод жителів громади.

Головною метою та обов’язком здійснення місцевого самоврядування є утвердження та забезпечення прав і свобод людини і громадянина, економічного, соціального і культурного розвитку територіальної громади в інтересах жителів громади. Органи та посадові особи самоврядування територіальних громад відповідають перед людиною за свою діяльність у процесі вирішення питань місцевого значення.

Забезпечення прав і свобод людини і громадянина у процесі здійснення місцевого самоврядування гарантується системою безпосереднього волевиявлення територіальної громади та жителів громади, публічним захистом прав і свобод, поділом функцій і повноважень у системі органів і посадових осіб місцевого самоврядування, їх чітким відмежуванням від функцій і повноважень органів державної влади”.

9. Статтю 141 викласти в такій редакції:

„Стаття 141. Органами місцевого самоврядування територіальних громад є представницькі органи – ради громад та їх виконавчі органи – виконавчі комітети, які утворюються цими радами на підставі закону.

Органи місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади.

Головною посадовою особою територіальної громади є голова громади, який обирається жителями громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування та головує на засіданнях ради громади.

Голова громади, у порядку, передбаченому законом, призначає керівника виконавчого органу ради.

Спільні інтереси усіх територіальних громад паланки представляє рада паланки, яка утворює свій виконавчий орган – виконавчий комітет ради паланки та обирає з числа своїх депутатів голову цієї ради.

Рада паланки, у порядку, передбаченому законом, призначає керівника виконавчого органу ради паланки.

До складу рад громади та паланки входять депутати, які обираються жителями відповідних громад на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування”.

10. Статтю 142 викласти в такій редакції:

„Стаття 142. Територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування з метою більш ефективного здійснення своїх функцій та повноважень, захисту прав та інтересів жителів громад можуть об’єднуватися в асоціації та інші форми добровільного об’єднання.

Асоціації та інші форми добровільного об’єднання територіальних громад, органів та посадових осіб місцевого самоврядування сприяють їх об’єднанню з метою захисту прав та інтересів жителів громад, концентрації зусиль для розв’язання спільних для територіальних громад проблем, обміну досвідом, створення умов для більш ефективного здійснення функцій та повноважень місцевого самоврядування, поліпшення якості публічних послуг, що надаються суб’єктами місцевого самоврядування.

Територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право здійснювати співробітництво з відповідними суб’єктами місцевого самоврядування інших держав, входити до міжнародних, транскордонних та інших асоціацій місцевого самоврядування, якщо це не суперечить законодавству України.

Асоціації та інші форми добровільного об’єднання у сфері місцевого самоврядування можуть входити до відповідних міжнародних асоціацій, інших добровільних об’єднань місцевого самоврядування.

Асоціації та інші форми добровільного об’єднання у сфері місцевого самоврядування не мають права втручатися у діяльність територіальних громад, органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Правовий статус, порядок організації та діяльності асоціацій та інших добровільних об’єднань у сфері місцевого самоврядування визначається законом”.

11. Статтю 143 викласти в такій редакції:

„Стаття 143. Матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є комунальна власність, до об’єктів якої відноситься рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні рад паланок.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Законом визначається мінімальна частка від податків і зборів, які спрямовуються на формування доходів місцевих бюджетів.

Питання правового режиму комунальної власності визначаються законом”.

12. Статтю 144 викласти у такій редакції:

„Стаття 144. Територіальні громади шляхом безпосереднього волевиявлення, висловленого на місцевому референдумі, та органи і посадові особи місцевого самоврядування в межах їх функцій та повноважень приймають акти місцевого самоврядування.

З метою урахування культурних, національних, соціально-економічних, історичних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування територіальна громада на основі Конституції України та в межах законів може приймати статут територіальної громади.

Статут територіальної громади та рішення місцевих референдумів мають найвищу юридичну силу в системі актів місцевого самоврядування.

Ради громади та паланки в межах своїх повноважень приймають нормативно-правові та інші акти у формі рішень.

Виконавчі органи рад громад та паланок у межах своїх повноважень приймають нормативно-правові та інші акти у формі рішень.

Голова громади в межах своїх повноважень видає акти у формі розпоряджень.

Дія актів місцевого самоврядування поширюється на територію, на яку розповсюджується юрисдикція відповідних суб’єктів місцевого самоврядування.

Акти місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду”.

13. Статтю 145 викласти у такій редакції:

„Стаття 145. Місцеве самоврядування в Україні гарантується правом на судовий захист, на відшкодування додаткових витрат, що виникли внаслідок незаконних рішень, прийнятих органами державної влади, забороною на обмеження прав місцевого самоврядування, встановлених Конституцією та законами України”.

14. Статтю 146 викласти у такій редакції:

„Стаття 146. Інші питання організації місцевого самоврядування, статус територіальних громад, рад громад та паланок, депутатів цих рад, голів громад, виконавчих органів відповідних рад, їхні функції та повноваження, порядок утворення та діяльності, а також види і підстави юридичної відповідальності у місцевому самоврядування визначаються законом”.

ЗАТВЕРДЖЕНО
рішення виконавчого комітету
міської ради
від 16.08.2007 № 675

ПЕРЕЛІК ЗАХОДІВ
для успішного впровадження
адміністративно-територіальної реформи в Україні

1.Обговорити Модель адміністративно-територіальної реформи в Україні (далі – Модель):

проводити обговорення Моделі на апаратних нарадах працівників виконавчого комітету міської ради, керівників організацій та підприємств міста;

ознайомити з Моделлю працівників навчальних закладів, правоохоронних органів, установ соціального захисту населення, комітетів самоорганізації населення;

провести круглі столи з керівниками міських організацій політичних партій та громадських організацій з метою обговорення Моделі;

утворити робочі групи з вивчення та узагальнення пропозицій щодо адміністративно-територіальної реформи в Україні;

провести Громадську раду та обговорення Моделі на рівні міської громади та її лідерів.

Начальник відділу внутрішньої
політики Пасенко Л.В.

до 01 січня 2008 року

2.Провести обговорення Моделі з працівниками структурних підрозділів виконавчого комітету міської ради та надати протоколи нарад сектору контролю

Начальники управлінь, відділів,
служб виконавчого комітету
міської ради

до 16.09.2007

3.Організувати обговорення Моделі на сесії міської ради, внести зауваження та пропозиції щодо її доопрацювання. Прийняти рішення щодо підтримки Моделі адміністративно-територіальної реформи в Україні.

Секретар міської ради
Манько І.І.

4.Направити листи на підтримку Моделі на ім’я Президента України та Прем’єр-міністра України.

Начальник відділу внутрішньої
політики Пасенко Л.В.

до 01 січня 2008 року

5.Провести заходи щодо висвітлення Моделі адміністративно-територіальної реформи в Україні в місцевих засобах масової інформації:

провести прес-конференції, відкриті круглі столи;

публікацію Моделі у місцевих газетах;

запровадити у місцевих газетах рубрик, присвячену обговоренню Моделі;

висвітлити Модель на радіо.

Висвітлити положення нової редакції Законопроекту 3207-1 „Про внесення змін у Конституцію України” у місцевих засобах масової інформації.

Головний редактор газети
„Трудова слава” Герасименко С.О.

до 01 січня 2008 року

6.Організувати та провести наукові конференції на базі місцевих вищих навчальних закладів.

Начальник управління освіти і
науки Моріна Т.А.

до 01 січня 2008 року

7.Пропагувати ідеї, закладені у Моделі адміністративно-територіальної реформи, міським головою та заступниками міського голови, працівниками виконавчого комітету під час зустрічей з громадськістю та на зборах при утворенні органів самоорганізації.

Заступники міського голови

до 01 січня 2008 року